РОЗДІЛ 2
Формування конфігурації змішаної економіки в Україні
2.1. Формування законодавчої та нормативної бази становлення багатоукладної економіки в Україні
Проведення масштабної реформи економічної системи в країні потребувало відповідного нормативно-правового забезпечення, прийняття низки законодавчих актів, що створювали правові основи формування багатоукладної економіки. Чинні до початку проведення реформ законодавчі акти, що регулювали економічні відносини, були не просто непридатними для застосування, але й взагалі не допускали приватної власності на засоби виробництва та приватного підприємництва. Ціноутворення регулювалося адміністративним шляхом, що також протирічило базовим принципам ринкової економіки.
Отож необхідно було повністю міняти нормативно-правову базу, що стосувалася економічної діяльності в країні і така робота почалася.
В Україні передумови для формування незалежної державної політики, створення відповідних інституціональних, організаційних і правових засад розбудови незалежних економічної та політичної систем, а також громадянського суспільства було закладено з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 17 липня 1990 р. № 55-ХІІ і Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. № 142-ХІІ. На основі положень цих фундаментальних документів 1 листопада 1990 р. було прийнято Концепцію і Програму переходу Української РСР до ринкової економіки, які орієнтували "на прискорення процесу роздержавлення та приватизації власності при чіткому і однозначному визначенні обсягу, структури і меж усіх форм власності народу Української РСР" з метою "забезпечення дії на ринку України великої кількості самостійних, вільних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, але й їх майновою власністю товаровиробників, подолання відчуження робітників від засобів і результатів виробництва, відновлення і розвитку конкуренції, структурної перебудови виробництва і управління економікою, залучення іноземних інвестицій". Роздержавлення мало здійснюватися на основі принципів "додержання інтересів трудящих та суспільства; добровільності; рівноправності існування та захисту всіх форм власності; специфічності в різних галузях народного господарства; гласності"
У кінці 1990 року був прийнятий Закон України "Про ціни і ціноутворення", який визначив основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території України. Зазначений Закон запускав, зокрема, механізм вільного ціноутворення та скасовував діючий до того механізм адміністративного встановлення і обмеження цін. Хоча це й розкручувало цінову спіраль і служило фактором інфляції, проте було необхідним кроком для стимулювання виробництва та наповнення внутрішнього ринку товарами й послугами, ліквідації існуючого на той час товарного дефіциту.
У 1991 році парламентом України було прийнято Концепцію роздержавлення і приватизації майна державних підприємств, землі та житлового фонду. Головною метою роздержавлення і приватизації в Україні Концепція визначала "створення багатоукладної соціально орієнтованої економіки".
Вже 7 лютого 1991 року приймається Закон України "Про власність", метою якого було забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів України на благо її громадян. Зазначений Закон вводив три основні форми власності на майно: державну, колективну і приватну. При цьому гарантувалися рівні умови для розвитку усіх форм власності та їх захисту, усі форми власності визнавалися рівноправними.
Прийнятий Закон встановлював, що об'єктами права приватної власності є не тільки житлові будинки, квартири, дачі, предмети особистого користування, домашнього господарства тощо, але й засоби виробництва, вироблена продукція, акції та інші цінні папери, а також інше майно виробничого призначення. Крім того, склад, кількість і вартість майна, що може бути у приватній власності не обмежувалася. Законом встановлювалося право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, у т.ч. використовувати його для підприємницької діяльності. При цьому зазначалося, що власник має право на договірній основі використовувати найману працю, а результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна.
Одночасно з ним був прийнятий Закон України "Про підприємництво", який визначив загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановив гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Ним зазначалося, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути фізичні особи (громадяни України, інших держав та особи без громадянства), юридичні особи всіх форм власності та об'єднання юридичних осіб. При цьому, підприємництво може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємців і, крім того, вони мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Закон України "Про підприємництво" гарантував підприємцям і підприємствам вільний вибір видів діяльності, самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін, залучення й використання фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, вільне розпорядження чистим прибутком, а також самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності (юридичною особою) та використання належної частки валютної виручки на власний розсуд.
Таким чином, закони України "Про власність" та "Про підприємництво" створювали правові основи для здійснення підприємницької діяльності, розкриття приватної ініціативи громадян, становлення та зміцнення приватного сектору економіки,