розділ II, ст. 11 Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю").
Посилення пріоритетної ролі реабілітаційної роботи з різними категоріями "важких" дітей викликає цілком правомірний інтерес до вивчення та узагальнення теоретичного доробку і практичних надбань у галузі виправного виховання попередніх століть. Так, в Україні минулих століть після тривалої наукової розробки проблеми дитячої важковиховуваності її широкомасштабна практична реалізація розпочинається в XIX ст. з відкриття мережі притулків, колоній, прихистків, виховних будинків та інших типів закладів, специфіка реабілітаційної діяльності яких позначалась узагальнюючим поняттям "виправно-виховні". І лише з 70-80-х рр. XIX ст. увагу міністерства народної освіти починають привертати діти з педагогічною і соціальною занедбаністю, астенічні, хворобливі, малоздібні, для яких упроваджувалися додаткові уроки, повторювальні класи, літні шкільні й лікувальні колонії, санаторні школи.
Поступово на рубежі XIX-XX ст. виділяються такі напрями наукових розвідок у галузі реабілітаційної роботи з "важкими у виховному розумінні" дітьми, як: визначення ролі соціальних факторів і педагогічного впливу на формування особистості (А. Адлер, А. Валлон, О. Вільман); розкриття питань пріоритетної ролі сімейного виховання щодо подолання відхилень у поведінці й розвитку дітей (Ю. Аркін, В. Бехтерєв, М. Бунаков, Л. Водовозов, Ж. Демор); урахування психологічних і фізіологічних особливостей дітей різних вікових категорій в організації виховної взаємодії (І. Арямов, М. Басов, П. Блонський, О. Болтунов, О. Бен, О. Віреніус, М. Гундобін, О. Декролі, О. Лазурський, П. Лесгафт); вивчення причин і шляхів подолання відхилень у поведінці й розвитку дітей (С. Бьорт, Л. Виготський, М. Ганнушкін, Ф. Ерісман, В. Кащенко, М. Красногорський, Г. Мурашов, М. Петров); виявлення особливостей виховної роботи з безпритульними дітьми і дітьми-сиротами (Д. Бекарюков, О. Герд, О. Залужний, О. Кайданова, Г. Літц, А. Макаренко, П. Робен, С. Шацький).
Достатньо розробленими наприкінці XX-початку XXI ст. є такі аспекти реабілітаційно-педагогічної діяльності з "важкими" дітьми: девіантна поведінка дітей молодшого шкільного і підліткового віку, її профілактика і корекція (В. Баранов, І. Каневська, І. Козубовська, К. Корж, В. Моргун, Н. Онищенко, В. Оржеховська, І. Похлебіна, І. Рудницька, А. Сиротюк, О. Шарапова); соціально-педагогічна робота з дітьми, позбавленими батьківського піклування (С. Бондар, І. Грига, О. Іванова, О. Ігнатова, Н. Кабаченко, Б. Кобзар, Н. Комарова, Л. Копець, Т. Науменко, І. Пєша, Г. Постолик, О. Савчук, Т. Семигіна, О. Семчишин); дитяча безпритульність і діяльність спеціальних державних органів боротьби з безпритульністю в Україні (С. Болтівець, В. Виноградова, І. Діптан, Я. Заборовський, А. Зінченко, О. Ільченко, І. Осадчий, М. Попов, О. Салата, В. Шульга); вплив школи на нервово-психічне здоров'я учнівської молоді (О. Бакаєв, О. Васильєв, А. Гребенюк, М. Гриньова, В. Гуло, В. Капацина, О. Кочерга, І. Пістун, Н. Присяжнюк, І. Сущева, С. Сябро, Б. Хоменко); зміст і технології соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей і молоді (О. Безпалько, О. Бєца, О. Вакуленко, В. Кривуша, Г. Лактіонова, А. Наточій, В. Синьов, С. Толстоухова, І. Трубавіна, С. Харченко, Л. Штефан).
Філософському, соціологічному та психологічному осмисленню закономірностей, принципів та методів наукового пізнання й педагогічного впливу на особистість присвячені праці сучасних учених В. Андрущенка, І. Беха, І. Гавриленка, Б. Гершунського, М. Горлача, М. Кагана, О. Леонтьєва, В. Лутая, В. Москаленко, О. Скідана, Л. Сохань, В. Харчева. Розгляду проблем реабілітаційно-педагогічної теорії та практики сприяло вивчення історичного аспекту розвитку вітчизняної педагогічної науки, що знайшов своє відображення в дослідженнях О. Алексюка, А. Бойко, Л. Ваховського, В. Вихрущ, С. Гончаренка, Н. Дем'яненко, М. Євтуха, С. Золотухіної, І. Зязюна, О. Іонової, Н. Ничкало, О. Попової, І. Прокопенка, С. Савченка, О. Сухомлинської, Т. Сущенко, Л. Штефан, М. Ярмаченка.
Є очевидним той факт, що протягом останнього десятиліття XX ст. обґрунтуванню концептуальних положень, визначенню окремих категорій, методологічних засад, мети, завдань, принципів, змісту, форм і методів педагогічної реабілітації "важких" дітей присвячені праці таких зарубіжних науковців, як Б. Алмазов, М. Вайзман, А. Гордєєва, О. Горшкова, М. Кабанов, Т. Калиновська, Р. Овчарова (Росія), В. Манова-Томова, Р. Пенушлієва, І. Петров, Г. Пирьов (Болгарія). У той же час існуюча на сьогодні в педагогічній теорії та практиці невизначеність щодо спрямованості реабілітаційної роботи на подолання відхилень у поведінці й розвитку "важких" дітей пояснюється здебільшого суб'єктивними методологічними позиціями сучасних вітчизняних і російських науковців. У зв'язку з цим педагогічна реабілітація даної категорії дітей розглядається як: 1) структурний компонент соціально-педагогічної роботи (В. Арамавічюте, Т. Баб'як, С. Бєличева, А. Виноградова, В. Вугрич, Ю. Гєрбєєв, О. Горшкова, Л. Гриценок, М. Жданова, Л. Засоріна, І. Звєрєва, Ю. Зотов, І. Іванова, Г. Лактіонова, Н. Морова, Р. Овчарова, А. Пєтринін, С. Расчотіна, Л. Сікорська, С. Харченко, А. Чистова, Л. Шипіцина, Л. Яковлєва); 2) аспект професійної діяльності фахівця у сфері спеціальної педагогіки (М. Вайзман, О. Гонєєв, І. Коробейникова, Г. Кумаріна, Н. Ліфінцева, Н. Лусканова, Н. Назарова, І. Підласий, Н. Сінягіна, В. Тарасун, М. Хегай, Н. Ялпаєва); 3) один із напрямів галузі охорони здоров'я (В. Базарний, М. Безруких, Л. Винокуров, О. Дубровський, М. Кабанов, В. Мартинюк, С. Зінченко, В. Покась, С. Попов, В. Сорокін, А. Уманська); 4) компетенція вчителя масової школи (Б. Алмазов, Н. Баранова, Л. Винокуров, А. Гордєєва, В. Доскін, С. Єгорова, І. Єрмаков, Т. Кислинська, Є. Лільїн, В. Морозов, Л. Новикова, А. Печенюк, М. Фролов).
Щодо здобутків вітчизняних дослідників із проблеми реабілітаційної роботи з "важкими" дітьми, то перший і, на нашу думку, вдал
- Київ+380960830922