РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дослідження проведені на 26 дорослих безпорідних кішках обох статей масою 2,5-3,2 кг в умовах гострого експерименту. Кішки знаходилися у віварії в термонейтральних умовах із фотоперіодичністю 12/12. Тварини одержували стандартний корм і очищену воду ad libitum. Через дві доби первинної адаптації, кішки із нормальним ритмом фізіологічних відправлень відбиралися для експерименту. Премедикація тварини здійснювалася шляхом внутрішньом'язового введення 0,1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату для зменшення салівації та 1 мл 1% розчину димедролу. Хірургічні процедури та наступний електрофізіологічний експеримент проводилися під комбінованим наркозом: внутрішньом'язово каліпсол (Сalypsol, "Гедеон Ріхтер", Угорщина, 25 мг/кг) та інгаляційно (кисень+закис азоту). Місцева анестезія здійснювалася шляхом періодичного обколювання рани 0,5% розчином новокаїну, сумарна доза якого за весь час експерименту не перевищувала 10 мл.
2.1. Хірургічна процедура
Операція починалася після входження тварини в хірургічну фазу наркозу, що як правило виникала до 5-7-ї хвилини. На першому етапі операції проводилася венесекція і катетеризація v.femoralis правої лапи. Потім робився поздовжній розріз шкіри шиї і на вентральному боці тіла, тупо розсувалися м'язи і відпрепаровувалась а. carotis communis dextra. Спеціальний прийом резекції артерії застосовувався для запобігання попадання повітря всередину під час того, як Т-подібний трійник вводився в артерію.
На наступному етапі операції проводилася трахеостомія і фіксація голови тварини в стереотаксичному інструменті (СЕЖ-3, ЕМІБ Інституту фізіології ім.О.О.Богомольця АН України). Потім тварині внутрішньом'язово вводився міорелаксант, який складав 0,2 мг/кг ардуану (pipecuronum bromide, Гідеон Ріхтер, Угорщина) і кішка переводилася на штучну вентиляцію легенів. Для поглиблення базового кетамінового наркозу і запобігання розвитку больового шоку використовувався додатковий інгаляційний наркоз закисом азоту. Дихальна суміш, що складається з 70-75% закису азоту і 25-30% кисню, зігрівалася до температури тіла тварини, зволожувалася і подавалася в трахею за допомогою апарата штучної вентиляції легенів для лабораторних тварин "ИВЛ-1". Цей прилад було розроблено у нашій лабораторії, і зібрано спільно із інженерами експериментальної групи пневмомеханіки Донбаської державної академії архітектури і будівництва і захищено державним патентом (Деклараційний патент на винахід 68719 А UA, МКИ 7 А 61 М 16/12) [15]. "ИВЛ-1" для лабораторних тварин на пневмоелементах повністю забезпечує умови адекватності зовнішнього дихання, не створює електричних перешкод при електрофізіологічному експерименті, відрізняється простотою конструкції, має підвищену надійність і безпеку під час роботи в будь-яких середовищах. Оскільки, експеримент, який проводився з використанням інгаляційного наркозу, тривав у середньому близько 20-24 годин, у нашій лабораторії також було розроблено спеціальний прилад для утилізації газів (Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію за № 6012.- ДонДМУ.- Донецьк, 2006). При забезпеченні тварини газовою сумішшю надмірний тиск на висоті вдиху не перевищував 10-12 мм водного стовпа, частота дихання відповідала 25-30 циклам у хвилину, співвідношення тривалості вдиху і видиху дорівнювало 0,6/1,0. Для зменшення об'єму шкідливого простору трубка, яка подавала суміш, мала діаметр, відповідний діаметру трахеї, а менша за діаметром трубка, що відводить суміш, проходила через першу і спускалася до біфуркації трахеї. Видих повітря здійснювався у кішки пасивно через клапан зворотнього випуску.
Після додаткової інфільтрації шкіри і м'язів верхньої частини голови 0,5% розчином новокаїну проводилося їх видалення. Потім, дренувалась велика потилична цистерна шляхом невеличкого надрізання membrana atlantooccipitalis роsterior. Це забезпечувало невелике зміщення мозку донизу і тим самим збільшення відстані між кістками черепа і поверхнею мозку, що значно знижувало пошкодження кори при подальшій трепанації. Крім того, дренування великої потиличної цистерни помітно знижувало пульсацію мозку. Протяжний отвір під час трепанації черепа в ростро-каудальному напрямі робився по всій медіо-дорсальній поверхні os parietale лівої півкулі. Цей досить великий отвір дозволяв провести точне позиціонування мікроелектрода під час відведення активності в необхідний фронт RPO і переднього гіпоталамуса. Далі оголювалася кора мозку, яка була розташована під отвором трепанації і, частково аспірувалась мозкова тканина лівої півкулі до латерального шлуночка. Для підвищення точності локалізації мікроелектрода для реєстрації активності проводилося попереднє позиціонування фронтальної і сагітальної координатних сіток за внутрішньомозковими орієнтирами: для фронтальних відрізків орієнтиром була лінія зіткнення гіпокампа і склепіння (Fr = 8,5), сагітальний шов мозку виконував роль орієнтиру для сагітальних відліків, а поверхня дорсального гіпокампа (Fr = +2,0) використовувалася для уточнення базальних точок.
Під час операції і у ході подальшого електрофізіологічного експерименту тварині краплинно вводився кетамін у дозі 0,02 мг/кг/хвилину та ардуан у дозі 0,04 мг/кг/хвилину.
2.2. Реєстрація імпульсної активності нейрона
Введення у мозкову тканину електродів для реєстрації активності проводилося під кутом 72 градуси до горизонтальної стереотаксичної площини через контрлатеральну півкулю. Для захисту кінчика мікроелектрода і додаткової підтримки його шийки використовувався спеціальний чохол-протектор. Він був виготовлений із скляної трубки (скло "Пірекс"), мав значно більший діаметр у порівнянні з розміром електроду, та за рахунок незалежного від мікроелектрода переміщення, додатково захищав тонкий мікроелектрод та сприяв його позиціюванню. Перед введенням скляного мікроелектрода в чохол-протектор, всю відтягнуту частину протектору заповнювали вазеліновим маслом. Це було необхідно для того, щоб перешкодити проникненню в кінчик чохла-протектора крові (при зану
- Київ+380960830922