РОЗДІЛ 2
МОДЕРН І СИМВОЛІЗМ, МОДЕРНІСТИЧНІ НАПРЯМИ
В УКРАЇНСЬКІЙ ГРАФІЦІ 1900 ? 1910-х РОКІВ
2. 1. Культурологічні передумови розквіту мистецтва графіки
На початку ХХ століття мистецтво графіки пережило справжній ренесанс. Саме це
витончене мистецтво взяло на себе сміливість оголити контрастність буття,
майстри графіки поставили велику кількість завдань, як суто художніх,
філософських, так і соціальних, суспільно-політичних. Журнальна та книжкова
графіка, малюнок до газетного видання, плакат – ці форми графічної творчості
набували пріоритетного розвитку в образотворчому мистецтві у його стиканнях з
плинним життям. Водночас графіка, і не лише станкова, вирішувала
найоперативніше ті формальні завдання, які постали перед художниками нових
мистецьких напрямів. До того ж важливим чинником її стрімкого розвитку на зламі
століть стало те, що в цій царині працювали не лише графіки за фахом. У пошуку
мистецького синтезу до графічного образу і графічної техніки зверталися
живописці, архітектори, скульптори, художники театру. Вони збагатили пластичні
можливості графіки, піднесли її на високий мистецькій рівень.
Теоретики символізму і стилю модерн писали про пошуки життєвих енергій, про
потребу в мистецтві відображати процеси становлення тілесно-духовних форм,
розкрити мінливий світ метаморфоз буття. Пливуча лінія стає ознакою нової
художньої мови, рівноправність форми й площини передає цілісність картини світу
в живопису, графіці, декоративно-прикладному мистецтві. Художники, як і
теоретики, доходять висновку, що зображення, щоб бути художнім, потребує
умовності, цілісності, самодостатності. Образотворче мистецтво шукало власний,
притаманний лише йому зміст, ним натепер визнається передовсім зрима цінність.
У 1893 році було опубліковано працю А. Гільдебрандта “Проблема форми в
образотворчому мистецтві”, яка мала відчутний вплив на сучасників. Автор
послідовно й аргументовано доводив свою позицію: “Зрозуміло, що образотворче
мистецтво не запозичує будь-де своєї поезії або, так би мовити, тільки ілюструє
її. Його справжній поетичний вплив виникає зі способу бачити, із явлення як
такого. Образотворче мистецтво має справу з предметом, який ще належить
перетворити способом зображення, а не з предметом, що є сам по собі значимим і
діє поетично чи етично” [190, с. 18]. Графічне мистецтво стилю модерн своєю
пластичною мовою, культивуванням площини відповідало тому баченню, яке
Гільдебрандт визначив як “дальове”, тобто око на великих відстанях сприймає
реальні предмети площинно. А. Рігль, який прагнув усвідомити сутність
образотворчого мистецтва як своєрідну функцію реального зору людини,
стверджував (у таких працях, як “Питання стилю” (1893), “Пізньоримська художня
промисловість”(1901)), що роль суб’єктивної мисленнєвої діяльності людини
досягає максимуму саме в дальовому баченні, де над тактильними уявленнями
домінують оптичні. Таким чином, графіка як вид мистецтва могла повною мірою
відповідати і вимогам умовності, і бажанням суб’єктивного висловлювання. Але
водночас якраз графіка існує на межі індивідуально-неповторного і масового
тиражованого мистецтва, яке набуло нового розвитку завдяки прогресу в галузі
поліграфічного виробництва. Графічне мистецтво брало на себе ще й складну місію
захищати мистецтво від руйнівної цивілізації.
У графічному мистецтві знайшли вихід ті проблеми, що гостро постали перед
художниками на зламі століть і які вони відчували як зіткнення протилежностей –
елітарне і масове, рукотворне і тиражоване, матеріальне і духовне, новітнє і
традиційне. Крім того, графіка демонструвала посилену зацікавленість художників
до різних матеріалів і технік, у яких можна працювати, відшукуючи благодатні
можливості для втілення ідей, настроїв, образів. Естампні техніки допомагали
майстрам графіки легко долати ту прірву, що розводила прихильників рукотворного
ремесла і машинного виробництва. Цікавим аспектом в емансипації графічного
мистецтва наприкінці ХІХ – початку ХХ століття став розвиток у цей час
фотографії, яку теж розглядали як мистецтво чорно-білого зображення.
Відмежування від об’ємності на користь естетизації площинного зображення
проходить червоною ниткою в усіх теоретичних статтях та роботах
художників-графіків цієї доби.
Символізм і стиль модерн на межі ХІХ?ХХ століть, на зламі епох, набули
поширення у багатьох країнах Європи. Стиль модерн інтернаціональний, але кожна
країна привносила до його широкого русла свої неповторні особливості.
Українське мистецтво тоді формувало свої нові напрями під сильним впливом
загальноєвропейського стилю модерн. Саме в цю добу художники гостро відчули
необхідність спілкування з іншими сучасними культурами, усвідомили внутрішню
потребу в творчих контактах, зв’язках з мистецтвом європейських країн.
Подорожуючи, навчаючись, спілкуючись, українські художники всотували ті
надбання, якими пишалися західноєвропейські мистецькі осередки. Можна
розрізнити ті імпульси, які надходили до українського мистецтва від модерну
Англії, Ар Нуво Парижа, від мюнхенського югендстилю, віденського сецессіону,
краківської сецесії, від модерну Росії. Ідеї модерну надихали майстрів і швидко
утверджувалися у мистецькому житті як західноукраїнських, так і
східноукраїнських земель. Але особливу живучість ці ідеї отримували саме тому,
що їх творчо опрацьовували, переосмислювали, зміцнювали через взаємодію їх з
національними традиціями.
Українська графіка першої третини ХХ століття репрезентувала країну на самих
визначних міжнародних виставках. Розквіту графічного мистецтва в Україні на
зламі ХІХ–ХХ сто
- Київ+380960830922