РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ
У ЗАРУБІЖНІЙ ВИЩІЙ ШКОЛІ
Як видно із проведеного аналізу літератури з дистанційного навчання, вітчизняні
та зарубіжні науковці досліджували окремі етапи становлення і розвитку
дистанційного навчання у світі, в окремих країнах або ВНЗ. Тому нашим завданням
було провести історико-порівняльний аналіз організації кореспондентського,
відкритого дистанційного, а також електронного навчання у вищій школі країн
Європи та Північної Америки, аналіз класифікацій поколінь і моделей
дистанційного навчання зарубіжних науковців, особливостей організації
дистанційного навчання у вищій школі цих країн.
Теоретичну основу нашого дослідження становлять положення і висновки з історії
дистанційного навчання (Р. Белл і М. Тайт [260], Т. Бірн [264], П. Дмитренко і
Ю. Пасічник [50], О. Маккензі і Е. Крістенсен [426]); філософії освіти і
дистанційної зокрема (Дж. Баас [258], Б. Гершунський [32], Б. Гольмберґ [312],
С. Гончаренко [37], І. Зязюн [63], Д. Кіґен [335], В. Кремень [82]); менеджмент
і адміністрування дистанційного навчання (Дж. Вердуін і Т. Кларк [439],
В. Кухаренко, O. Рибалко, Н. Сиротенко [86], П. Портвей і К. Лейн [384]);
концептуальні ідеї теорії неперервної професійної освіти (Н. Ничкало [122],
С. Сисоєва [161]); теорії педагогічних систем (Ю. Бабанський [11], В. Беспалько
[14], А. Кейі [332], Л. Кьюбан [273], М. Махмутов [102; 103], М. Фіцула [189],
А. Хуторской [195] та ін.); педагогіки вищої школи (А. Алексюк [1; 2],
С. Архангельський [8], Г. Васянович [21], М. Ґарланд [297], І. Лернер [91],
В. Луговий [95; 96], Т. Сирс [275; 276], Б. Спондер [413] та ін.); психології
особистісно-орієнтованого навчання (Г. Балл [12; 13], Л. Виготський [29]);
дистанційне навчання людей з особливими потребами (Л. Коваленко [76], Ґ. Лонґ,
К. Біґне, Р. Рапполд, Дж. Меллорі [347], Е. Тайт [418], Г. Цейтлін [196]);
впровадження ДН у навчальний процес (В. Биков [15; 16; 17], В. Гондюл [34; 35;
36], Р. Гуревич [41; 42], О. Довгялло [51; 52; 53], Г. Козлакова [73],
В. Луговий [97], Ю. Машбиць [104], В. Олійник [132; 133], та ін.);
соціально-економічні питання дистанційного навчання (Е. Бейтс [259], Л. Ваґнер
[442], Ґ. Ортнер і Ф. Нікольман [375], С. Равет і М. Лейт [386]).
Для виконання поставлених завдань використовувався метод системно-історичного
аналізу, для розгляду еволюції і розвитку зарубіжних та вітчизняних технологій
ДН; історико-педагогічний – для вивчення процесу становлення і розвитку ДН у
зарубіжній і вітчизняній вищій школі; логіко-історичний – для розгляду наукових
основ дистанційного навчання; хронологічний і діахронічний – для дослідження
процесу становлення дистанційного навчання та його періодизації;
історико-порівняльний аналіз – при визначенні стану розвитку теорії і практики
дистанційного навчання в країнах Європи та Північної Америки; методи
функціонально-структурного аналізу – при розгляді структури й особливостей ДН
як системи на різних його рівнях і періодах розвитку, а також моделювання для
побудови інтегрованої класифікації моделі дистанційного навчання.
2.1. Історико-порівняльний аналіз організації дистанційного навчання у вищій
школі Європи та Північної Америки
Системний підхід при дослідженні матеріалів. Світ швидко змінюється у сфері
навколишнього середовища, економіки, технології і освіти. Розглянемо процес
адаптації системи освіти на прикладі конкретних ВНЗ, описаних у двох зарубіжних
дослідженнях (2001 р.), які стосувалися запровадження дистанційного навчання у
вищих навчальних закладах та інших організаціях і проводилися за участю
науковців і спеціалістів із ВНЗ і організацій країн Азії, Африки, Америки і
Європи, а також проведеному власному дослідженні (2002 р.) на основі вищих
навчальних закладів і організацій України.
У першому міжнародному дослідженні [450] подано інформацію про 34, а у другому
[324; 325] - про 20 університетів та організацій Азії, Африки, Америки та
Європи. У більшості досліджень описано досягнення традиційних університетів у
створенні і розширенні їхніх програм відкритого і дистанційного навчання в
різних країнах світу. У нашому дисертаційному дослідженні розглядаються тільки
навчальні заклади Європи і Північної Америки, тобто 17 університетів, які
описано у згаданому вище збірнику статей [432] (додаток А.1), і 18 - у
журнальних статтях [223, с. 487-493; 324; 325] (додаток А.2). Також були
використані інші матеріали, наприклад, статті, в яких описано організацію ДН в
закладах вищої освіти, корпораціях країн Європи та Північної Америки [274,
с. 335-346; 383, с. 41-44].
У збірнику, двох випусках журналу та нашому огляді вітчизняних ВНЗ описано
результати конкретних соціологічних досліджень, які стосуються запровадження
вищими навчальними закладами технологій дистанційного навчання у вигляді
друкованих матеріалів, аудіо- і відеоконференцій та ін. для передачі курсів і
програм студентам дистанційної, а також денної форми навчання за такими
показниками:
1. Назва ВНЗ. Рік впровадження кореспондентського навчання/заочного навчання
(КН/ЗН), дистанційного навчання (ДН), електронного навчання (ЕН).
2. Коротка інформація про навчальний заклад та цілі і завдання, які він ставить
перед собою.
3. Віртуальне навчальне середовище, яке використовується у ВНЗ.
4. Навчальні програми, і зокрема з іноземних мов, які заклад пропонує
студентам.
5. Механізми оцінювання знань студентів.
6. Способи підтримки навчання студентів.
7. Джерела фінансування навчального закладу та основні витрати.
8. Досвід у розробці дистанційних курсів.
9.Викладацький штат ВНЗ. Підвищення кваліфікації викладачів.
10.Технічне обладнання на
- Київ+380960830922