Розділ 2.
Концепція та авторська семантична модель професійної поліхудожньої підготовки
майбутнього вчителя музики
2.1. Еволюція педагогічної думки у контексті поліхудожньої підготовки
майбутнього вчителя музики
Професійна поліхудожня підготовка майбутнього вчителя музики потребує розробки
і обґрунтування інтегративної моделі. Стрижнем такої моделі є взаємодія
мистецтв, яка є уніфікованим засобом поєднання множників мови мистецтва і
створення новітніх художніх образів, впливів на особистість у контексті
формування цілісних картин світу.
Тому невипадковим є чинник звертання видатних педагогів-музикантів, митців до
вивчення закономірностей поліхудожньої підготовки учнівської молоді у контексті
неперервної освіти.
У цьому зв’язку для нашого дослідження є важливими екскурс О. Апраксіної
стосовно аналізу задач поліхудожнього виховання [14].
Зазначається, що ці задачі спочатку розглядалися у контексті вивчення кожного
виду мистецтва.
О. Апраксіна систематизує задачі викладання образотворчого мистецтва, які були
різними для І та ІІ ступенів школи. Якщо на І ступені образотворче мистецтво
повинно було наповнювати собою все життя дитини, стати для неї “мовою життя”,
висловлювання думки, розвивати апарат сприйняття, то учневі ІІ ступеня
необхідно було розвивати суто естетичне сприйняття, для того щоб його емоційний
та інтелектуальний світ виступив на перший план.
Тому учнів І-ІІ ступенів і далі продовжувати вводити у світ свідомого творчого
розуміння творів мистецтва не тільки за допомогою практичних робіт з живопису
та скульптури (їм надавалась перевага), але й шляхом наочного знайомства з
пам’ятками архітектури, живопису, скульптури, екскурсій, відвідування художніх
музеїв, церков, історичних будівель, картинних галерей, бесід і лекцій з питань
мистецтва, гурткових занять.
Що стосується музики, то її слухання, спів, музична творчість і музична грамота
повинні були складати необхідну частину життя Єдиної Трудової школи. Мета
викладання цієї дисципліни визначалась так: 1) розвиток музичних умінь і
здібностей; 2) розвиток естетичного почуття [388].
Завдання музичної освіти мали свої особливості для кожної вікової групи. Так,
для роботи в школі І-го ступеня основним повинно бути знайомство зі справжніми
й художніми народними наспівами, близькими до музичних відчуттів учнів.
Завдання роботи, відображене в програмі в галузі музики, одне: навчити дітей
відчувати й любити музику. Пізніше, на третьому-четвертому році навчання, діти
знайомились із музичним письмом, співом по нотах та самостійним записом простої
знайомої пісні [386]. Знайомство учнів з народною музичною творчістю, музичною
літературою, опанування музичною грамотою складали сутність завдання в
проведенні уроку музики.
У програмах з музичної освіти як для І-го, так і для ІІ-го ступенів школи на
перший план ставився розвиток здібності переживати породжувані музикою емоції,
зробити слухання звичною й необхідною потребою, враховувались вікові
особливості учнів, передбачалось, що в естетичному вихованні педагоги будуть
звертати увагу на літературну творчість дітей, участь їх у театральній роботі,
драматизації. Разом з тим, методи й методики викладання мистецтв
реалізовувались на основі диференційованого підходу до специфіки мови [386;
387; 388; 389]. Диференційований підхід у проведенні уроків мистецтва
зберігався й надалі. Музика як урок мистецтва не становила у цьому плані
винятку.
У наступних програмах щодо проведення уроків музики О.Апраксіною
підкреслювалась тенденція до побудови змісту у відповідності комплексних тем,
єдиних для всіх предметів. У 1930 р. видано програми фабрично-заводської
семирічки, у яких музика розглядалась не як самоціль, а як засіб для перебудови
життя. У цілому в програмах 1935-1937, 1938-1940 рр. знаходив відображення
зміст завдань, спрямованих на систематизацію знань і навичок хорового співу
[14]
При часткових відмінностях у конкретному змісті програм, виданих після проекту
1947 р., було дано вказівку на підтримання нерозривного зв’язку музичного
виховання з усією шкільною роботою, оскільки їх мета єдина. Формулювання цього
положення мало деякі відмінності, але сутність залишалась незмінною.
Значний інтерес викликає проект програми, розроблений співробітниками НДІ
художнього виховання АПН СРСР, виданий у 1965 р. У ній урок музики
розглядається як урок мистецтва. Методи й прийоми, за допомогою яких учитель
залучає дітей до музики, орієнтовано на пробудження й усебічний розвиток
творчої активності учнів, виховання в них здатності реагувати на емоційність
музики. У цій програмі вперше предмет був названий “Музика”. Відмінність
наступних програм частіше за все заводилась до структурних моментів [14].
У 1947 р. НДІ художнього виховання опублікував перший варіант експериментальної
програми з музики для перших класів. У ньому у вступі розкрито ті положення, з
яких виходили автори програми: основна мета викладання музики в
загальноосвітній школі – естетичне, ідейне й моральне виховання учнів,
формування їх особистості. Загальноосвітня школа повинна давати дітям основи
наук мистецтв. Педагогічний процес виховання виходить зі змістовної сторони
музики. Залучення дітей до музики може сприяти реалізації принципу виховуючого
навчання. Поставленим виховним завданням у програмі повинна відповідати
емоційно-естетична спрямованість репертуару. Музичне виховання в
загальноосвітній школі здійснюється за чітко продуманою системою. Ця система
містить тісно взаємопов’язані лінії – напрямки навчально-виховного процесу й
діяльності вчителя. Визначальними в них є виховання в школяр
- Київ+380960830922