РОЗДІЛ 2
МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ ІНТЕРЕСИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ І НОВА СТРАТЕГІЯ ЗАПОБІГАННЯ ТА
ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТНОСТІ У СВІТІ НА ПОЧАТКУ ХХІ ст.
2.1. Доктрина Буша та її роль у системі реалізації міжнародно-політичних
інтересів США
Урядові документи та зовнішньополітична практика США 1990-х рр. чітко визначили
інтернаціоналістську, а в актуалізованому розумінні – гегемоністську орієнтацію
США, покладену в основу стратегії національної безпеки. Вона увібрала низку
показових структурних компонентів, адаптованих до зовнішньої політики
постбіполярного світу. Це, по-перше, поєднання невід’ємних або життєвих
інтересів країни з колективними з обов’язковістю верховенства США у світових
справах. Американські союзники і партнери, а також держави, включені до розряду
демократичних або важливих для Америки економічних партнерів з авторитарними та
іншими політичними системами, одержували безпекові гарантії, погоджуючись на
певну підпорядкованість головному полюсові міжнародної системи. Рішення щодо
полагодження кризових ситуацій у різних кутках планети покладалися на Америку.
По-друге, йшлося про ціннісне наближення недемократичних режимів до
євро-американського бачення, а звідси – й перебирання адміністрацією США на
засадах місіонерства керівної ролі у плані поширення демократії та ринкової
економіки. По-третє, на цьому тлі Білий дім брав на себе односторонні, зокрема
силові дії для забезпечення найвигіднішого для США розвитку світових подій.
Такі фундаментальні підходи визначені в базовому політико-правовому документі,
яким є «Стратегія національної безпеки на нове століття» (1998 р.), що включав
увесь спектр сфер і напрямів національного та міжнародного розвитку – від
безпеки у традиційному розумінні до фінансово-економічних, політико-культурних,
інформаційних аспектів. Хоча у практичному вимірі саме цей документ зумовив
зростання однополярного гегемонізму Сполучених Штатів, покладена в його основу
політична доктрина не передбачала (принаймні теоретично) переважання
односторонніх рішень над багатосторонніми. Не було суперечностей між текстом і
практикою у категоричному поділі світу на позитивні та негативні держави,
офіційного проголошення американської виключності щодо силових дій й
застосування всіх доступних механізмів для боротьби з міжнародним тероризмом.
Водночас події 11 вересня 2001 р. зумовили відчутні зміни у підходах нової
адміністрації до міжнародної діяльності, визначивши відверту радикалізацію
режиму у проголошуваних та здійснюваних надалі методах забезпечення
національної безпеки країни. Теоретично це дістало обґрунтування у новоявленій
доктрині Дж.Буша-молодшого, появу якої пов’язують не лише з трагічними
наслідками терористичних атак Сполучених штатів, а й посиленням впливів
унаслідок зазначеного на президента країни найконсервативніше орієнтованих
теоретиків (або так званих «неоконів») [191-192; 384-386].
У загальних параметрах суть доктрини Дж. Буша була проголошена у низці
президентських промов після терористичних нападів 11 вересня – промові у
конгресі США 20 вересня 2001 р., виступі на Варшавській конференції з питань
боротьби з тероризмом 6 листопада 2001 р, посланні до нації від 29 січня 2002
р., промові перед випускниками Військової академії США у Вест-Пойнті 1 червня
тощо [387]. Хоча у завершеному вигляді доктрину Буша викладено у «Стратегії
національної безпеки Сполучених Штатів Америки» від 2002 р., зокрема, у V
розділі документа, який має назву «Відвертати наших ворогів від погроз зброєю
масового знищення нам, нашим союзникам і друзям», інші розділи «Стратегії»
дозволяють поширити уявлення про зміст доктрини та з’ясувати контекст її
можливого практичного застосування в оновленій зовнішньополітичній стратегії
США [3].
За узагальненням українських дослідників А.І. Шевцова та О.І. Їжака, доктрина
Буша «визначає джерела нової головної загрози Сполученим Штатам та механізми її
усунення» [387]. Ми згодні з тим, що боротьба з тероризмом, справді, є
пріоритетною в сучасній зовнішньополітичній стратегії США. Водночас така
оцінка, і тут ми критично оцінюємо позицію українських авторів, дещо звужує
контекст доктрини. Її формування, за Шевцовим і Їжаком, «стало однією з
головних подій, що визначають трансформацію міжнародної системи відносин
протягом останніх років» [387]. Одначе за такого доволі механістичного підходу
недооцінюється еволюція позиції Білого дому, зокрема від початкового прагнення
діяти в рамках спільних рішень євроатлантичного альянсу до цілковитої
односторонності. Крім того, маючи доктринальне значення, ідеї стратегії 2002
року, окреслюючи загрози національній безпеці США, не обмежувалися цим.
Об’єктивний підхід дозволяє побачити в цьому документі чітке окреслення
викликів, які зачіпають інтереси всього світового співтовариства націй. Відтак
початковий глобалізм доктрини і стратегії Буша був лише першим кроком до
гегемонізму.
З іншого боку, ці ідеї слід сприймати як цілісну доктрину довгострокового
спрямування, значиму для цілого людства не просто формально. Адже місце США у
світовій економіці й фінансовій системі та безумовне лідерство у силовому
вимірі слугували доволі серйозними спонуками для сприйняття американського
лідерства в критеріальному аспекті. Негативні наслідки слід було очікувати від
механізмів розробки, прийняття та реалізації значимих для інших держав рішень.
Серйозність підходу змушує погодитися, що базові загрози для національних
інтересів США від тероризму та розповсюдження зброї масового знищення чи,
скажімо, незаконного обігу наркотиків мають значення для всього світу. А ось
одностороннє рішення
- Київ+380960830922