РОЗДІЛ 2
ЕНЕРГЕТИЧНА ОЦІНКА ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА
2.1 Зональні особливості виробництва зерна в Україні
В агропромисловому комплексі України виробництво зерна є однією з провідних
галузей. У 2005 році зібрана площа під зерновими культурами в усіх категоріях
господарств складала 14,6 млн. га, а валовий збір зернових перевищив 38 млн.
тонн. У зерновому клині найбільшу площу займала озима пшениця – 6,1 млн. га, що
складає 41,8 % від загальної площі зернових. Її валовий збір склав 17,6 млн.
тонн, або 46,5 % загального обсягу зернових культур [136]. Оскільки озима
пшениця займає найбільші площі, а технології її виробництва багато в чому
подібні до вирощування інших зернових, остільки є підстави вважати тенденції і
закономірності, одержані в результаті енергетичної і економічної її оцінки,
властивими і для інших зернових культур.
Аналіз енергетичної та економічної ефективності технологій виробництва озимої
пшениці проводився для Полісся, Лісостепу і Степу. Грунтово-кліматичні умови є
одним з головних факторів формування урожаїв сільськогосподарських культур і
результативності агропромислового виробництва. Кожна природно-економічна зона
має свої особливості за кліматичними умовами, грунтами, технологіями
вирощування зернових культур.
Зона Полісся знаходиться в північній частині України і характеризується помірно
континентальним кліматом який є сприятливим для вирощування різних
сільськогосподарських культур. Теплові ресурси, обумовлені надходженням
сонячної радіації, в зоні Полісся бідніші, порівняно з іншими
природно-економічними зонами. Середня температура повітря найтеплішого місяця
(липень) на Поліссі коливається в межах 18 – 20°С. Середня температура повітря
найхолоднішого місяця (січень) на Поліссі становить мінус 6 – 7 °С, в західному
регіоні – мінус 2 – 5 °С. Найбільша глибина замерзання грунту у Східному
Поліссі – 90 – 100 см, на захід вона зменшується (50 – 80 см) [87].
В останні десятиріччя відбувається загальне потепління клімату з одночасним
посиленням його контрасності. Почастішала тривалість періодів надмірного
зволоження та посушливих днів. Такі тенденції в змінах клімату потребують
внесення відповідних змін у технологічні операції вирощування
сільськогосподарських культур, підвищення оперативності їх виконання.
Для підвищення врожайності необхідні знання про особливості розвитку рослин,
чіткі уявлення про грунт, його родючість і способи її підвищення. Грунти
Полісся відрізняються за морфологічними ознаками, фізичними властивостями та
хімічним складом. Це обумовлює і відповідний поживний режим кожного типу
грунту, дію на цьому грунті тих чи інших добрив.
На Поліссі грунти утворювалися в умовах вологого помірного клімату та лісової
рослинності на піщаних, супіщаних та легкосуглинкових породах. Наявність різних
порід, близьке залягання до поверхні грунтових вод і поєднання підзолистого,
дернового і болотного процесів грунтоутворення визначили утворення на Поліссі
великої різноманітності грунтового покриву.
Складність грунтового покриву на Поліссі пояснюється не стільки великою
різноманітністю грунтів, скільки періодичним чергуванням двох-трьох відмін на
відносно невеликих ділянках.
Найбільш поширені грунти на Поліссі - дерново-підзолисті. Загальна площа їх на
території України становить 8,5 млн. га. Більша частина площі цих грунтів
зайнята під лісами та чагарниками і лише близько 3 млн. га використовуються для
вирощування сільськогосподарських культур. Ці грунти мають низьку родючість, що
зумовлено бідністю на перегній і поживні речовини та наявністю підвищеної
кислотності й незадовільних фізичних властивостей [87].
Дерново-підзолисті грунти утворились на різних породах, тому за
гранулометричним складом вони різні: піщані, глинисто-піщані, супіщані та
суглинкові.
Піщані грунти мають велику водопроникність і низьку водозатримуючу здатність.
На таких грунтах рослини погано розвиваються навіть при короткострокових
посухах.
Полісся має наступні особливості грунтового покриву: висока мозаїчність і
комплексність грунтового покриву, домінування в ньому кислих, заболочених і
болотних грунтів, низький вміст гумусу і органо-мінеральних елементів, низька
здатність забезпечувати рослини поживними елементами.
Озима пшениця порівняно з іншими зерновими культурами вибаглива до грунтових
умов, тому її вирощують в першу чергу на родючих грунтах з добрими
водно-фізичними та поживними властивостями, з близькою до нейтральної реакцією
грунтового розчину або на слабокислих грунтах. Менш придатними є
дерново-підзолисті піщані та супіщані, а також дерново-підзолисті кислі грунти
з незадовільним водно-повітряним режимом.
На основі досліджень проведених вітчизняними науковцями доведено, що на Поліссі
кращими попередниками озимої пшениці є багаторічні та однорічні трави, люпин на
зелений корм і силос, рання картопля та льон, вико-вівсяна сумішка на сіно й
горох [87].
В підвищенні врожайності озимої пшениці важливу роль відіграє система заходів з
обробітку грунту. Вона дозволяє створювати найкращі умови для одержання
своєчасних і повних сходів, нормального росту та розвитку рослин і високої їх
продуктивності. Для появи дружних сходів озимої пшениці в орному шарі грунту
має бути не менше 25-30 мм засвоюваної рослинами вологи, а для нормального
кущіння та укорінення протягом осені – 30-50 мм. Під час сівби озимої пшениці в
грунті повинна бути необхідна кількість засвоюваних рослинами поживних
речовин.
Поліські грунти мають погані водно-фізичні властивості (низька вологоємність,
відносно велика водопроникність), що періодично призводить до порушення
- Київ+380960830922