РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ CІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КООПЕРАТИВІВ В УМОВАХ РИНКУ
2.1. Соціально-економічна необхідність кооперації в сільському господарстві
Житомирської області
Сільське господарство є однією з найважливіших ланок агропромислового
комплексу. На початку 90-х років частка сільського господарства у валовій
доданій вартості області становила 44%. Область забезпечувала 4%
загальнодержавного виробництва валової продукції агарного сектору. Усі
категорії господарств забезпечували 75% державного виробництва хмелю, 27% –
льоноволокна, 6% – картоплі, 4% – молока, більше 3% – м’яса та цукрових буряків
[[xcviii]].
Протягом 90-х років в аграрному секторі області відбувся спад виробництва. У
2005 р. порівняно з 1991 р. валова продукція сільського господарства зменшилась
більш ніж у 1,8 рази, вирощування продукції льону-довгунця – у 7,2 рази, хмелю
– у 12,5, цукрових буряків – у 2,5, виробництво м’яса – у 2,8, молока – у 1,5
рази. Лише у виробництві картоплі не відбулося значних змін, а виробництво
овочів перевищило рівень 1991 р. на 25%, що пов’язано, перш за все, з
залученням господарств населення, для яких ці продукти стали основними у
споживчому кошику [[xcix], с. 43-45]. Проте область і надалі залишається
провідним виробником аграрної продукції в державі.
Основна частина продукції, що виробляється в сільському господарстві області,
надходить на переробні підприємства харчової промисловості (близько 45%),
м’ясної і молочної промисловості (понад 30%) [99].
В економіці Житомирської області, що традиційно вважається аграрним регіоном,
сільське господарство значною мірою визначає соціально-економічне становище
суспільства та гарантує продовольчу безпеку держави.
За даними статистики, тут зайнята п’ята частина працюючих у всіх сферах
економічної діяльності, зосереджена шоста частина основних фондів, створюється
28% валової доданої вартості, формується основна частина продовольчих ресурсів
та забезпечується шоста частина роздрібного товарообороту. В особистих
селянських господарствах працює третина економічно активного населення. В
області 44% населення проживає у сільській місцевості, тоді як у середньому по
Україні – 32%.
На кінець 2005 р. у державній власності залишалось 2,4% земель
сільськогосподарського призначення, у приватній власності – 97,6%. Значно
розширили свої землеволодіння фермерські господарства. Можливість використання
орендованих земель збільшила їх розміри землекористування майже до 100 га
сільськогосподарських угідь на кожне підприємство, що становить 4% від
земельних ресурсів області. У 2005 р. вони виробили 2,1% сільськогосподарської
продукції щодо загального виробництва у області.
Для досягнення раціональної структури агробізнесу, реформа мала проводитись
послідовно в кілька етапів з яких найбільш важливі: 1) роздержавлення землі та
майна і їх паювання; 2) створення на основі приватної власності нових,
ефективних організаційно-правових форм господарювання.
У грудні 1999 р. з набуттям чинності Указу Президента України “Про невідкладні
міри по прискоренню земельної реформи в сфері сільськогосподарського
виробництва” значно прискорилися процеси зміни організаційно-економічних
принципів ведення сільського господарства. В результаті реформування на базі
665 колективних господарств на початок 2000 р. було створено 713 підприємств
ринкового типу, заснованих на приватній власності громадян на землю і майно, у
тому числі 305 (43%) товариств з обмеженою відповідальністю, 229 (32%)
приватних і приватно-орендних підприємств, 100 (14%) кооперативів, 36 (5%)
фермерських господарств, 29 (4%) акціонерних товариств, 14 (2%) інших
господарських формувань. Крім того, за рахунок виділення землі в натурі,
утворилось 1,8 тис. селянських господарств без набуття статусу юридичної
особи.
Більшість селян передали свої земельні паї в оренду новоствореним приватним
сільськогосподарським підприємствам. Інша частина сільських жителів через
розширення особистих селянських господарств за рахунок земельних і майнових
паїв веде господарську діяльність самостійно. Структурна динаміка
організаційно-правових форм аграрних підприємств представлена в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Структура сільськогосподарських підприємств Житомирської області
за організаційно-правовими формами господарювання
Організаційно-правова форма підприємства
Рік
2002
2003
2004
2005
всього
всього
всього
всього
Всього підприємств
1779
100,0
1848
100,0
1425
100,0
1404
100,0
Господарські товариства
509
28,6
510
27,6
369
28,3
347
24,7
Приватні підприємства
331
18,6
369
20,0
260
19,9
249
17,7
Виробничі кооперативи
67
3,8
67
3,6
67
5,1
57
4,1
Фермерські господарства
615
34,6
645
34,9
641
39,9
686
48,8
Державні підприємства
56
3,1
56
3,0
0,6
0,6
Підприємства інших форм господарювання
201
11,3
201
10,9
80
6,2
57
4,1
Джерело: за даними [[c], с. 82; [ci], с. 73; [cii], с. 77; [ciii], с. 94].
Оцінюючи ситуацію з реформування аграрного сектора області, можна констатувати,
що його підприємницький сектор (без господарств населення) став багатоукладним,
але пріоритет надано господарським товариствам, приватним (приватно-орендним)
підприємствам та фермерським господарствам. Пріоритетним тут є приватний уклад
– 67%, приватно-колективний становить 29%, а державний лише 0,6%.
Вищезазначене дозволяє зробити наступний висновок. Цілі та завдання аграрної
реформи щодо трансформації відносин власності і господарювання в сільському
господарстві в цілому досягнуті. Тут щодо організаційно-правових форм
підприємств сформована і фу