розділ 2.2) відзначалася активна динаміка окремих
молокопереробних підприємств на регіональному ринку. Все це обумовлює
необхідність аналізу часових тенденцій змін, що може пояснити як існуючий стан
підприємств, так і їх перспективи. Як було показано, усереднені значення таких
показників, як частка витрат на якість у структурі загальних витрат
підприємства та структурні показники витрат безпосередньо на якість продукції
(табл. 2.22), не розкривають принципових тенденцій розвитку підприємств у часі.
Впродовж 2003-2006 рр. мала місце активна динаміка вищевідзначених показників,
проте у різних групах підприємств вона кардинально відрізнялася. Так, для
підприємств, економічний стан яких погіршувався (підприємства 1 групи), частка
витрат на якість усталено зменшувалась; водночас погіршувалася (з різними
темпами для різних підприємств) структура витрат на якість, згідно чого
стратегічно орієнтовані витрати на розвиток якості зменшувалися і кількісно, і
відносно. Для підприємств 2 групи (з невеликими відносно обсягами виробництва
та дещо кращими порівняно з підприємствами 1 групи економічними показниками)
процеси змін були менш вираженими. Водночас важливішим представляється аналіз
ситуації стосовно найефективнішої групи підприємств (3 та 4 груп). Принциповою
особливістю їх розвитку стало активне збільшення витрат на якість продукції;
враховуючи загальне зростання обсягів виробництва та витрат при цьому, тобто
витрати на якість збільшувалися випереджаючими темпами. При цьому важливою
відмінністю такого розвитку стало те, що у структурі самих витрат на якість
продукції частка витрат на розвиток якості практично у 2-3 рази перевищувала
відповідний показник підприємств 1-2 груп. Характерним стало також зростання
впродовж досліджуваного періоду показників за критеріями, що визначають
стратегічний розвиток на основі зростання якості: отже, зростали одночасно
витрати на якість, безпосередньо витрати на розвиток якості та рівень якості
продукції на підприємствах загалом. Можна відзначити суттєві відмінності щодо
числових значень досліджуваних показників, що характеризують систему управління
якістю на різних підприємствах 3-4 груп. На деяких з них такі показники були
істотно вищими. Це можна пояснити характером здійснюваної політики розвитку на
кожному конкретному підприємстві. Іншим поясненням є існуючі відмінності у суто
виробничій діяльності, номенклатурі і асортименті продукції, що виробляється,
бо це визначає особливості технологічних процесів загалом, а також особливості
контролю, технологічного забезпечення та управління якістю при цьому. Основним
є те, що, з огляду на позитивну динаміку абсолютного, відносного і структурного
вдосконалення систем управління якістю та досягнутого результату зростання
якості продукції, є підстави визначити розвиток підприємств 3 та 4 групи (на
прикладі базових підприємств) як стратегічний розвиток на основі зростання
якості продукції.
Слід відзначити і те, що, з огляду на досвід найефективніших підприємств галузі
регіону, розвиток якості супроводжувався абсолютним збільшенням витрат на
якість та водночас не призводив до істотного зменшення таких витрат на одиницю
продукції. Це виглядає логічним, адже реалізація заходів в рамках програми
зростання якості на практиці супроводжується збільшенням відповідних витрат в
силу об’єктивних причин – купівлі додаткових інструменту та обладнання,
створення лабораторій, введення додаткових посад, навчання персоналу та ін.
Очевидно, повинен існувати лаг часу, впродовж якого на підприємстві будуть
створені передумови для окупності додаткових витрат.
Питання закономірностей окупності витрат на якість носить принциповий характер
і вже тривалий час є предметом наукових дискусій. Як відзначалося вище, у
наукових роботах виділяються [60, с. 109] два принципові етапи економічного
розвитку підприємств в процесі реалізації програм якості: 1) екстенсивний, який
супроводжується відносним зростанням витрат на якість у загальній структурі
витрат підприємства; 2) інтенсивний, протягом якого економічні вигоди
дозволяють усталено збільшувати окупність витрат на якість. Оптимальна модель
управління витратами на якість при цьому пов’язується в першу чергу з
досягненням випереджаючої окупності витрат на якість; наводяться приклади
досягнення такого ефекту. Аналізуючи отриманий нами матеріал, з врахуванням
вище сказаного, можна стверджувати про реалізацію на підприємствах даної галузі
і у даних умовах першого – екстенсивного – етапу, коли витрати на якість
зростають випереджаючими темпами. Звідси, очевидно, стратегія подальшого
розвитку повинна будуватися на реалізації потенціалу кривої досвіду та зниження
частки витрат на якість у собівартості продукції як усталеної закономірності.
Загалом же перспективи стратегічного напряму розвитку якості полягають у
зростанні функціональної ролі планування якості, модернізації відповідних
засобів контролю, інтеграції та кооперації з постачальниками, навчання
персоналу і т.д., тобто всіх тих заходів, що асоціюються із високими
управлінськими технологіями в плані економіки якості.
Науковцями при аналізі системи управління якістю виділяється [60, с.50-53] як
окремий критерій динаміка показника „витрати на якість інноваційного
характеру”, який визначається як витрати, на які припадає реалізація будь-яких
заходів в рамках реалізації програм якості на підприємствах, які є для
останнього принципово новими. До таких витрат відносять витрати на закупівлю і
запуск нового технологічного обладнання, створення нових видів аналізу і
контролю якості, введення нових програм навчання персоналу з якості і т.д. Такі
- Київ+380960830922