РОЗДІЛ 2
Оцінка інноваційної активності та результативності
використання інноваційного потенціалу підприємств
2.1. Підходи та кількісні показники оцінки інноваційного потенціалу підприємств
У сучасному світогляді інноваційна складова є одним із важливих джерел
економічного зростання. Тож розвиток інноваційного потенціалу є немаловажним
завданням з погляду функціонування та здійснення відповідної діяльності
будь-якого суб’єкта господарювання. Визначити напрямки такого розвитку
допомагає, перш за все, оцінка інноваційної активності та результативності
використання інноваційного потенціалу підприємства. У підсумку, це і зумовлює
необхідність проаналізувати сучасні підходи та кількісні показники щодо
визначення оцінки інноваційного потенціалу підприємства. При цьому, слід
виходити з того, що сутність оцінки інноваційного потенціалу полягає у
створенні передумов результативності його використання щодо розвитку не лише
інноваційного напрямку діяльності, а й функціонування підприємства в цілому.
Тобто метою такого аналізу є визначення таких напрямків розвитку підприємства,
які забезпечують його стійкість та гнучкість відносно змін, насамперед, у
зовнішньому середовищі, що можливо за умов випуску конкурентноздатної
продукції. Це пов’язано з тим, що оцінка інноваційного потенціалу в цілому
дозволяє:
проаналізувати стан та готовність підприємства до інноваційного перетворення,
налагодження виробництва до випуску нової продукції;
дослідити тенденції розвитку підприємства на підставі визначення наявних
переваг щодо оновлення виробництва та виявлення у такому процесі можливих
негаразд;
визначити позицію підприємства на ринках збуту нової продукції;
підготувати рекомендації з формування інноваційної стратегії підприємства.
Тож, виходячи з зазначеного вище, можна стверджувати, що відповідні методи,
які застосовуються у підходах до оцінки інноваційного потенціалу, є досить
різними, бо вони повинні враховувати різнопланові напрямки такої оцінки. Це ж
підтверджується і проведеним аналізом існуючих підходів та методик стосовно
визначення оцінки інноваційного потенціалу підприємства (рис. 2.1, укладено
автором за аналізованими роботами, що подані за кожним із визначених підходів
до оцінки інноваційного потенціалу).
Більш детальний розгляд підходів щодо визначення оцінки інноваційного
потенціалу підприємства дозволяє стверджувати, що поширеними є підходи, які
засновані на визначенні бальних оцінок. При цьому, з одного боку, такі бальні
оцінки змушують оперувати еталонними значеннями, для чого необхідно визначити
еталонне підприємство, а, з іншого, враховувати думку експертів при визначенні
відповідної оцінки за методом експертних оцінок.
Тобто, як у першому, так і у другому випадку, оцінка, яка визначається, певною
мірою є сформованою за деякою конструкцією, а відтак не може бути порівняльною
поза межами такого її уявлення. Зокрема, розглядаючи еталонний підхід щодо
визначення бальної оцінки інноваційного потенціалу, дослідники переважно
визначають ступень досяжності показників аналізованого підприємства до
еталонного. Водночас при застосуванні еталонного підходу або, інакше кажучи,
методу аналогій, також доводиться вирішувати таке складне завдання, як обрання
стандартизованого еталону, бо з часом відповідні дані показників можуть суттєво
змінюватися, що є взаємозалежним із відповідним економічним розвитком.
До недоліків підходів за бальними оцінками, також, слід віднести те, що поза
межами залишаються зазвичай питання можливості визначення напрямків розвитку
інноваційного потенціалу, не говорячи вже про аналіз взаємного впливу різних
складових інноваційного потенціалу одна на одну. Однак, розгляд інноваційного
потенціалу підприємства не просто як набору факторів виробництва обумовлює
застосування системного уявлення щодо взаємодії його різних складових.
Разом з цим, оцінка кожної із складових інноваційного потенціалу на підставі
методів експертних оцінок одержується у результаті опитувань, проведених серед
експертів. Але, як показує практика, експертні оцінки є значною мірою
суб'єктивними. Крім того, подібні методи не набувають властивостей
відтворювання отриманих результатів, є ускладненими для використання іншими
користувачами.
Підходи за бальними оцінками, також, потребують визначення узагальненої оцінки
інноваційного потенціалу. Для цього, як правило, використовують процедури
отримання відповідної узагальненої (інтегральної) оцінки. При цьому основою для
побудови такої оцінки є розгляд певної метрики, яка пов’язує окремі значення
оцінок інноваційного потенціалу у єдине ціле. Так, І.П. Отенко у своєму
дослідженні пропонує використовувати Евклідову метрику [152, c. 148]. Л.О.
Панчева зважує значення отриманих оцінок за визначеннями різних експертів
відповідно до шкали Харрінгтона та із застосуванням рангових визначень
відповідних метричних узагальнень [154]. О.О. Колесников та О.В. Рудика
застосовують певні модифікації Евклідової метрики, що розглядаються І.П. Отенко
[109, 168]. Тож побудова загальної інтегральної оцінки також зіштовхується із
певними труднощами щодо її визначення, проявом чого є застосування різних
метрик щодо розгляду узагальненої оцінки інноваційного потенціалу. Також слід
відмітити, що застосування бальних оцінок потребує впровадження досить дорогих
експертних процедур та втім не дає можливості переконатися в адекватності
отриманих результатів, математично оцінити їх вірогідність. Прикладом
складності побудови такої оцінки можна вказати роботу Н.І. Ніронович [145], в
якій узагальнення відбувається спочатку у межах обраних груп показників, а
поті
- Київ+380960830922