РОЗДІЛ 2
ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ ЗАВДАНЬ З УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ В УПРАВЛІННІ ВИТРАТАМИ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Упорядкування класифікації витрат в залежності від мети та напряму внутрішнього контролю
Раціональна організація внутрішнього контролю залежить від правильного вибору класифікаційних ознак підконтрольного об'єкту. Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних вчених [11; 36; 59; 109; 123; 159] свідчить, що не існує єдиного підходу до групування витрат. Мають місце ряд недоліків, стримуючих реалізацію корегуючо-регулюючої функції внутрішнього контролю, серед яких: відсутність єдиної термінології к поняттям "витрати", "затрати", "собівартість"; неузгодженість окремих груп витрат з носіями витрат; неупорядкованість методів розподілу непрямих витрат у відповідності з внутрішньою структурою витрат та окремим об'єктом; недосконалість групування витрат по економічній ролі в процесі виробництва. Крім того, в умовах різноспрямованості завдань та цілей управління витратами, існуюча класифікація витрат не дає можливості контролювати весь процес формування витрат і результатів за окремими видами діяльності підприємства. Вирішення вказаних проблем обумовлює необхідність упорядкування класифікації витрат у відповідності з потребами управління витратами.
Для детального дослідження структури і поведінки витрат насамперед слід визначитися з такими поняттями як витрати виробництва, витрати підприємства та собівартість. Існування категорії собівартості об'єктивно обумовлено наявністю ринкових відносин і дією закону вартості. Цей закон діє як у сфері виробництва, так і в сфері реалізації. Аналіз досліджень з питань контролю витрат багатьох вчених-економістів [9, с. 3-7; 36, с. 14-17; 81, с. 171-172; 92, с. 64; 125; 137, с. 288] свідчить, що поняття "затрати" та "витрати" не ідентичні поняттям "собівартості" і "витратам на виробництво". Відмінність собівартості від витрат полягає в тому, що в собівартість включаються тільки ті види витрат, які регламентовані Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", а у податковому обліку - Законом України "Про оподаткування прибутку підприємства" (у редакції Закону № 283/97 від 22.05.1977 р. зі змінами і доповненнями).
Найбільш повно визначення витрат як економічної категорії наведено в "Концептуальних основах складання та подання фінансових звітів". Витрати визнаються, коли виникає зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [5, с. 64]. Таке визнання витрат призвело до неузгодженності обліку та контролю з економічним змістом витрат виробництва.
При цьому витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує отримання економічних вигод протягом кількох звітніх періодів, то витрати виробництва визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад у вигляді його амортизації) між відповідними звітними періодами.
Відповідно з ПСБО 16 витратами звичайної діяльності є затрати на придбання та реалізацію товарів. До них відносяться також витрати на виконання робіт та послуг. Сучасні концепції засновуються на тому, що на вартість впливають ряд виробничих факторів: праця, капітал, земля і підприємницькі здібності. Використання цих елементів виробництва зумовлює витрати підприємств у процесі їх господарської діяльності. Ці витрати здійснюються у вигляді вартості використаних предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), витрат на оплату праці та частини вартості використаних засобів праці у розмірі їх амортизації. Природні фактори, як правило, грошової оцінки не мають, і їх використання не збільшує суми витрат на виробництво.
В залежності від організації виробництва витрати виробництва можна поділити на: основні - амортизація, вартість матеріалів та витрати на оплату праці; додаткові - витрати допоміжних виробництв.
Термін затрати відноситься до використання ресурсів на придбання активів за звітній період. На відміну від витрат, затрати в момент їх визнання не впливають на фінансовий результат звітного періоду. Вони пов'язані з підприємницькою діяльністю і тому утворюють собівартість.
Витрати характеризують використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів поза зв'язком з визначеним звітним періодом. Тобто час, формування витрат не співпадає з часом виробництва продукції. Так, на думку американських вчених Ч. Хорнгрена та Дж. Фостера до витрат відносяться використані ресурси або гроші, які потрібно заплатити за товари або послуги [147, с. 61].
В залежності від контексту, в якому вони визначаються, витрати мають такі дефініції: бухгалтерські витрати - собівартість реалізованої продукції; технологічні витрати - реальні виробничі витрати; повні витрати - витрати, пов'язані з процесом реалізації продукції.
Так, В.Б. Івашкевич під витратами розуміє суму використаних засобів виробництва і вартості продукту, виготовленого необхідною працею [52, с. 8].
З точки зору Т.П. Карпової витрати на виробництво - це сукупність витрат підприємства, на виробництво продукції (робіт, послуг) та її реалізації, виражену у грошовій формі [59, с. 332].
Протилежної точки зору дотримується М.А. Вахрушина: "затраты - это средства, израсходованные на приобретение ресурсов, имеющихся в наличие, и регистрируемые в балансе как активы предприятия, способные принести доход в будущем" [28, с. 324].
З точки зору В.В. Сопко витрати формують використані у процесі виробництва різні речовини та сили природи на виготовлення нового продукту. Вони є сумою вартості витрачених на виробництво проду