РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШВЕЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Методичний підхід до оцінки інноваційного потенціалу та визначення інноваційних пріоритетів швейних підприємств
Різні думки висловлюють фахівці не тільки щодо поняття інноваційного потенціалу, а й до його структури та визначення.
В даний час не сформовано загальний підхід щодо обґрунтування методів та критеріїв оцінки інноваційного потенціалу підприємств та немає можливості централізованого дослідження інноваційного потенціалу українських підприємств.
В оцінках інноваційного потенціалу використовують переважно статистичні показники, які стосуються характеристики науково-технічної, технологічної та інших складових загального потенціалу підприємства, проте інноваційну складову відображують опосередковано, або не досить повно.
Для дослідження інноваційного потенціалу дуже важливим є встановлення його структури і показників-індикаторів.
А.Ніколаєв ?69? вважає, що помилково за характеристики інноваційного потенціалу часто видаються показники, що відносяться до науково-технічного, виробничо-технологічного, кадрового або іншим компонентам загального потенціалу підприємства чи організації. При цьому власне інноваційний потенціал підприємства не виділяється, не вимірюється і, як наслідок, цілеспрямовано не розвивається. На його думку власне інноваційний потенціал, який представляє ядро всього потенціалу і органічно входить в кожну його частину. Інноваційний потенціал при цьому визначає завершальну частину виробничого циклу і його реальні пропускні можливості, що істотно впливає на кінцевий результат.
Ніколаєв А. представляє інноваційний потенціал, основу якого складають інноваційна інфраструктура підприємства разом з інноваційними можливостями, які створюються за рахунок інших компонент потенціалу.
На думку Г.Смірнової, М.Тітової, Є.Мазур, Я.Смірнова ?72? до можливостей ефективного функціонування підприємства можна віднести наявність інноваційного потенціалу у підприємства та його швидка реалізація. При цьому реалізація інноваційного потенціалу не може здійснюватись випадково, без цілеспрямованого впливу і управління цим процесом. Автори вважають, що треба розглянути хоча б дві задачі, що стоять перед підприємством: оцінка цього потенціалу і його швидка реалізація. Для оцінки потенціалу автори пропонують використовувати відповідну систему показників, а для його реалізації необхідні:
* розробка системи модулів змін, що відображають дійсні зрушення з інноваційному потенціалі;
* розподіл каталогу інноваційний проблем на блок перспективних і поточних задач на підприємстві;
* розробка системи взаємодії персоналу при вирішенні поточних і інноваційних задач;
* розробка системи інформації про управління впровадженням і його ефективності з позицій беззбитковості на різних стадіях життєвого циклу інновацій;
* формування системи цільових показників інноваційної діяльності.
Г.Смірнова, М.Тітова, Є.Мазур, Я.Смірнов ?72? вважають доцільним використання системи показників інноваційного потенціалу за функціями управління інноваційною діяльністю: виробництво, закупки, маркетинг, фінанси, продажі. По кожному етапу здійснення інновацій автори пропонують розраховувати певні показники, порівнювати фактичні їх значення із запланованими, і по результатам відхилень виявляти причини відхилень.
Продовжуючи розгляд даної проблеми, автори ?72? доповнюють, що інноваційний потенціал як розрахунковий параметр оцінюється показниками на двох рівнях. Показник першого рівня - наукоемкість, а саме інноваційність компанії оцінюється як відношення витрат на науково-дослідні конструкторські роботи (НДДКР) до обсягу продаж або як відношення чисельності зайнятих в НДДКР до загальної чисельності зайнятих. Показники другого рівня характеризують альтернативи проведення НДДКР власними силами.
Проте, система показників, пропонованих авторами ?72? не відповідає визначенню інноваційного потенціалу, наданому цими ж авторами, оскільки не містить факторів виробництва (ресурсів). Не можна ототожнювати повністю функції управління підприємством з функціями управління інноваційною діяльністю. Запропоновані авторами показники включають багато таких, що не характеризують суто інноваційну діяльність. Зведені до купи як показники інноваційного потенціалу, так і ті, що характеризують результати його використання. Пропозиція порівнювати фактичні показники із запланованими є штучною, оскільки жодне підприємство не планує, наприклад, такі показники як дотримання графіку виробничого процесу, доступність факторів виробництва тощо.
Сутність будь-якого процесу, явища, об'єкта звичайно розкривається через його функції. Однак зміст поняття "інноваційний потенціал" можна відслідкувати, структурував його, виділив основні вирішальні компоненти. Підхід, запропонований Д.І. Кокуріним ?51?, передбачає виділення трьох складових інноваційного потенціалу - ресурсної, результативної й внутрішньої. Він є достатньо цікавим для розгляду і аналізу як орієнтир побудови моделі інноваційного потенціалу будь-якого об'єкта, системи, процесу. Д.І.Кокуріним здійснена спроба конкретизувати й доповнити, якісно оцінити співвідношення структурних елементів інноваційного потенціалу. Таким чином, структура інноваційного потенціалу представлена єдністю трьох його складових: ресурсної, внутрішньої, результативної, які співіснують, взаємно передбачають і обумовлюють одна одну та виявляються у використанні як його "триєдина сутність".
Так, ресурсна складова інноваційного потенціалу залежить від можливостей використання кожного одиничного господарського ресурсу в інноваційному процесі. Інтенсифікація інноваційної діяльності дозволяє підвищити ефективність використання ресурсної складової, а значить, і інноваційного потенціалу в цілому. Головним принципом виділення ресурсних елементів потенціалу є їх функціональна роль в інноваційному процесі. Ця складова включає у себе матеріально-технічні, інформаційні, фінансові,
- Київ+380960830922