РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ І РІВЕНЬ ЕФЕКТИВНОСТІ ХІМІЗАЦІЇ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
2.1. Стан виробництва засобів хімізації в Україні і рівень забезпечення ними сільськогосподарських підприємств
Хімізація агропромислового виробництва та таких його важливих галузей, як рослинництво, тваринництво і птахівництво виступає одним із головних факторів підвищення ефективності його діяльності. Стан розвитку хімізації визначається обсягами використаних засобів та рівнем забезпечення відповідною агрохімічною інфраструктурою.
За останні роки агрохімічна служба України зазнала серйозних змін, серед яких варто відмітити негативні. Акціонування, проведене практично без участі сільськогосподарських підприємств, стало причиною її відриву від товаровиробників аграрної продукції, а зменшення обсягів постачання та застосування добрив погіршило економічне становище служби хімізації. Для того, щоб підтримувати своє існування, спецiалiзованi підприємства "Сiльгоспхiмiї" виконують будь-яку роботу, часто навіть не пов'язану з хiмiзацiєю. Склади для зберігання хімічної продукцii та інші виробничі приміщення орендуються комерційними структурами, які не завжди використовують їх за цільовим призначенням, не будуються нові приміщення, не здійснюються ремонти та технічне переоснащення. Механiзованi загони із агрохiмiчного обслуговування практично не функціонують, оскільки споживачі не можуть оплатити їх послуги.
В такій ситуації важливою ланкою в загальний системі обслуговуючих підприємств виступає агрохімічний сервіс. Нині система агрохімічного сервісу в Україні включає спецiалiзованi підприємства, установи i організації всіх форм власності i господарювання, якi з метою координації своєї діяльності та захисту спільних інтересів утворюють відповідні об'єднання. Основні завдання сервісу полягають у наданні товаровиробникам аграрної продукції виробничих послуг у сфері хімізації сільськогосподарського виробництва, вивченні стану ґрунтів, проведенні агрохімічного моніторингу, визначенні хімічного складу кормів і ефективності застосування засобів хімізації (хімічних меліорантів, добрив, пестицидів і біологічно активних речовин), розробці системи і планів застосування добрив, рекомендацій з використання засобів хімізації, створення матеріально-технічної бази (складів, машин і механізмів), добування і виробництва місцевих добрив, визначення балансу поживних речовин, впровадження в практику досягнень науки і передового досвіду з питань збереження та відтворення родючості земель тощо [58, c. 16-18].
Організаційна структура агрохімічного сервісу передбачає розподіл його на дві складові - агрохімічне забезпечення та агрохімічне обслуговування (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Організаційна структура агрохімічного сервісу
Джерело: власні дослідження.
Процес взаємодії і міжгалузевої співпраці виробництва і застосування засобів хімізації можна поділити на два принципово відмінних періоди:
- до 1990-1991 рр., коли існували регульовані відносини між хімічною промисловістю і сільським господарством України, забезпечувалася певна міжгалузева збалансованість і відносно стабільна ефективність виробництва як хімічної, так і аграрної продукції;
- 90-і роки ХХ ст. - початок ХХІ ст., коли регулятивні механізми поступово були послаблені і виникли значні міжгалузеві цінові диспропорції.
Незбалансованість товарно-грошових відносин стала причиною збитковості аграрного виробництва, скорочення попиту на хімічну продукцію в Україні, звуження внутрішнього ринку і розширення експорту, обсяг якого, зокрема по сечовині та аміачній селітрі, в окремі роки перевищував половину всього виробництва. Для 80-х рр. ХХ ст. характерним було досягнення відносно високого рівня паритету галузевих цін, що сприяло забезпеченню аграрних підприємств великими обсягами засобів хімізації поліпшеного асортименту і якості, задоволенню потреб господарств у мінеральних кормових добавках, білку, мікроелементах, консервантах, преміксах, біопрепаратах, засобах захисту рослин та інших хімічних продуктах.
У комплексі регулятивних механізмів цього періоду важливу роль в досягненні збалансованості цін на продукцію тукової промисловості і сільського господарства відігравала система дотацій, яка існувала до 1989 р. Її необхідність зумовлювалася існуванням відхилення цін на окремі види хімічних продуктів від їх вартості, внаслідок чого витрати на виробництво не відшкодовувались виручкою від реалізації. Для подолання такого явища ефективно застосовувалась система двох прейскурантів цін [95, с. 8-10]. Перший з них поширювався на засоби хімізації для промисловості і застосовувався в розрахунках постачальників з усіма покупцями (за винятком реалізації продукції населенню і аграрним підприємствам). Другий використовувався організаціями Союзсільгоспхімії при розрахунках з аграрними підприємствами та з тими промисловими підприємствами, які застосовували придбані агрохімікати для виробництва торфомінеральних сумішей. Населення також могло придбати мінеральні добрива та інші засоби хімізації за роздрібними цінами.
У великооптовому товарному обігу на більшість агрохімікатів, в т. ч. і на кормові добавки, існувало два види цін: оптова ціна промисловості і відпускна ціна для збуту аграрним підприємствам. Різницю між даними видами цін держава покривала бюджетною дотацією. Такий механізм формував досить значні обсяги коштів, оскільки істотна цінова різниця на користь аграрних підприємств, коливаючись по видах, стандартах, марках, сортах і формах пакування, кількісно проявлялась у процесі продажу агрохімікатів.
Проведений аналіз свідчить, що зазначена цінова різниця на користь аграрних виробників становила: для вуглеаміакатів рідких - 36,1 %, карбаміду марки А - 23,1-24 %, аміачної селітри марки Б - 23,2 %, сульфату амонію вищого сорту - 21,6-23,4 %, рідких амонійних добривах - 27,9 %, рідких азотних добривах - 40 %. В групі фосфорних добрив дотаційна цінова різниця коливалась в межах 36,6-59,2 %, для калійних добрив