РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ
АГРАРНОГО РИНКУ РЕГІОНУ
2.1. Особливості становлення та організації діяльності
інфраструктури аграрного ринку
Характерною особливістю України як однієї з найбільших за територією європейських держав є її значні сільськогосподарські угіддя, які становлять більше 70 % наявних у державі. Ці землі і люди, які на них працюють, повністю забезпечують потреби економіки та населення в аграрній продукції. Сучасні аграрні реформи в Україні мають на меті створення нової системи економіко-виробничих та організаційно-соціальних відносин на основі приватної власності на землю, надійного ресурсного забезпечення АПК, розвитку підприємницької діяльності та формування ефективного ринкового середовища. Одним із елементів аграрної реформи є створення та ефективне функціонування ринкової інфраструктури у сільському господарстві регіону [93, с. 8].
Івано-Франківська область охоплює 1,4 % сільськогосподарських угідь України, а її частка у валовій продукції сільського господарства за останні роки складала в середньому 2,9 %. Валову аграрну продукцію області вирощують як сільськогосподарські підприємства, так і господарства населення, проте при наявному потенціалі формування її високої пропозиції, вони не здатні забезпечити собі оптимальний прибуток за відсутності належного інституціонального забезпечення - ефективно діючої ринкової інфраструктури.
Сьогодні інфраструктура аграрного ринку області, будучи відносно новим явищем не тільки для регіону, але й для України, проходить стадію становлення, тому для її розвитку й організації характерна низка особливостей загального порядку:
* суттєве скорочення участі держави у просуванні сільськогосподарської продукції від виробника до споживача;
* невідповідність нормативно-правових та організаційно-методичних заходів і механізмів реальним потребам селянства, що можна вважати причиною гальмування реформаційних починань та недовіри селян до здійснюваних перетворень.
Вищеперелічені особливості зумовлені тим, що низка суб'єктів інфраструктури аграрного ринку в Україні щойно сформована: в минулому вони ніколи не існували (наприклад, інформаційно-консультативні центри); чимало створених інститутів відроджувалися (біржові структури); ті формування, які діяли за часів командно-адміністративної системи управління, зазнали серйозних змін, пристосовуючись до виконання функцій, властивих інфраструктурі ринкового типу (банки) [94, с. 346]. У результаті відбулося заміщення системи державного розподілу агропродовольчої продукції новою інфраструктурою [95, с. 116].
У пореформений період розвитку аграрного ринку роль держави у формуванні, забезпеченні раціональноорганізованого товаропросування й наданні певних гарантій збуту значно зменшилась. Новостворені елементи сільськогосподарського сектора різних форм власності через низку причин (про які йдеться нижче) не змогли налагодити ефективний механізм функціонування інфраструктури АПК.
На становлення інфраструктури аграрного ринку вплинули укази Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (від 03.12.1999 р.) [26], "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" (від 06.06.2000 р.) [28] та "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" (від 29.01.2001 р.) [27]. Проте нормативно-законодавчу базу діяльності ринкової інфраструктури сільськогосподарського середовища варто було б розробляти послідовно, усуваючи суперечності регулювання та незавершеність роботи всього АПК.
Область, як певна територія, якій властиві характерні особливості природно-кліматичного, соціально-економічного розвитку тощо, має свої ідентифікаційні ознаки розвитку інфраструктури аграрного ринку, зокрема:
* нерівномірність розподілу елементів ринкової інфраструктури в межах області, зокрема в розрізі районів;
* стрімке нарощування кількості обслуговуючих елементів аграрного середовища при паралельному відставанні показників їх якісної діяльності;
* дефіцит належного кадрового (управлінського) та технічного забезпечення;
* недостатньо розвинута інформаційна база з питань попиту, пропозиції та прогнозних оцінок, а також відсутність механізму систематичного збору, обробки та зберігання інформації про діяльність аграрного ринку;
* обмеженість у виборі механізму функціонування та недостатньо відрегульована взаємодія з іншими сегментами загального ринку, у першу чергу з ринком капіталу;
* недостатньо відпрацьований алгоритм пошуку майна для суб'єктів інфраструктури АПК, помітне обмеження грошових ресурсів, високий рівень заборгованості, нестача оборотних коштів і відсутність джерел формування стартового капіталу;
* збільшення пропозиції продукції сільського господарства, не підкріплене адекватними змінами внутрішнього аграрного ринку, створенням сприятливого економічного середовища для сільськогосподарських товаровиробників.
Організаційна робота державних обласних органів влади на початковому етапі становлення ринкової інфраструктури Івано-Франківщини полягала у "проведенні відповідних навчань і семінарів із керівниками та спеціалістами районних органів управління, переробних підприємств, головами сільських рад" [96, с. 169]. Саме на таких лідерів покладалось завдання правильно, критично оцінити ситуацію в сільському господарстві районів, з урахуванням індивідуальних проблем селян.
Найважливішим соціально-економічним результатом аграрної реформи в 2000 р. стала безоплатна передача мешканцям Івано-Франківської області у приватну власність 210,0 тис. га сільськогосподарських угідь, основну частку яких - 203,4 тис. га - одержали селяни [97, с. 45]. Формування інфраструктури аграрного ринку має бути спрямованим у першу чергу на потреби особистих селянських господарств, оскільки значна частка валової сільськогосподарської про