РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ РЕСУРСНОЇ БАЗИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ У ВИДОБУТКУ НАФТИ І ГАЗУ
2.1. Характеристика природно-сировинної бази як чинника формування виробничих потужностей нафтогазовидобувних підприємств
Україна належить сьогодні до енергодефіцитних країн. Видобуваючи протягом останніх років близько 4 млн. т нафти і 18 млрд. м3 газу, потреби споживання у нафті задовольняються за різними оцінками до 10 %, а у природному газі - до 25 %. Проте, обсяг споживання газу перевищує споживання голубого палива Францією, Італією чи Японією. Частка газу в балансі споживання енергоресурсів народним господарством становить 45 %, нафти 17 % в одиницях умовного палива. Щорічна потреба України становить близько 30 млн.т нафтопродуктів [181,182]. Враховуючи необхідність забезпечення енергетичної безпеки держави та динаміку світових цін на енергоресурси, особливої актуальності набуває питання нарощування видобутку нафти і газу за рахунок розробки і дорозробки українських родовищ у найближчій перспективі, що пов'язане із необхідністю пошуку резервів формування виробничих потужностей та підвищення ефективності їх використання. Ефективність функціонування нафтогазовидобувних підприємств передбачає їх поступовий розвиток, який обумовлюється приростом нових потужностей, оптимальним розміщенням, вдосконаленням виробничих процесів за рахунок впровадження досягнень науки, розвитку техніки і технологій.
Формування виробничих потужностей у видобутку нафти і газу та їх розміщення визначається наявністю розвіданих запасів вуглеводнів нових родовищ та покладів. Резерви покращення використання виробничих потужностей використовуються шляхом оптимізації впливу природних умов режимів розробки окремих покладів та їх фізико-геологічних характеристик, які унеможливлюють видобуток частини корисних копалин. Саме підвищення коефіцієнта нафтовилучення характеризує техніко-технологічну ефективність нафтогазовидобутку, що можливе при нарощуванні та оптимізації використання виробничих потужностей.
Сьогодні в Україні родовища вуглеводнів зосереджені у трьох нафтогазоносних регіонах: Західному, Східному та Південному. Кожен з них специфічний за будовою, умовами поширення і характеристикою вуглеводнів, але спільними для всіх регіонів є вигідне економіко-географічне положення, розвинена сітка шосейних доріг та залізниць, близькість до великих промислових центрів і забезпеченість висококваліфікованими кадрами. В межах країни існує розгалужена система газо-, нафто- і конденсатопроводів, що сполучає родовища з промисловими та побутовими споживачами, а також Україну із державами Європи та найбільшими західносибірськими родовищами.
Західний нафтогазоносний регіон охоплює Закарпаття, Східні Карпати, Передкарпаття і Волино-Поділля, а в адміністративному відношенні - Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку, Волинську, Тернопільську та Рівненську області.
Розвиток нафтових промислів у регіоні пожвавився після другої світової війни, коли збільшилися обсяги глибокого буріння і було відкрито 10 нафтових і 14 газових родовищ: Долинське (1950 р.), Битків-Бабчинське (1951), Північно-Долинське (1957), Спаське (1960), Струтинське (1961), Гвіздецьке, Пнівське (1963) та інші. Виявлені за цей період видобувні запаси перевищують запаси ранніх відкриттів більш, ніж в 5 разів [24]. Саме в цей період було досягнуто максимального видобутку в регіоні: нафти - 2,86 млн. т у 1967 р. та газу - 10,1-12,7 млрд. м3 в 1966 - 1973 рр..
У 70-80 роках за допомогою відновленого структурно-пошукового буріння нафта і газ виявлені на великих глибинах: 1970 рік - Пасічнянське родовище (глибина залягання покладів 3500 м), 1975 рік - Заводівське (4800 м), 1976 рік - Семигинівське (4335 м) і Новосхідницьке (4250 м), 1979 рік - Рудавецьке (4600 м), 1980 рік - Південно-Монастирецьке (4800 м) і Чечвинське (3200 м), 1981 рік - Рожнятівське (4600 м), 1983 рік - Янківське (5290 м) і 1984 рік - Лопушнянське (4500 м). У 70-х - 80-х роках почали експлуатуватися два нових середніх газових родовища: Залужанське та Летнянське і 36 малих. У 90-х роках були виявлені лише малі родовища. Необхідність вивчення більш глибоких горизонтів зі складнішими умовами спорудження свердловин призвела до скорочення обсягів пошуково-розвідувального буріння з 225,7 тис. м у 1967 році до 80,7 тис. м у 1990 році.
Усього в регіоні відкрито 91 родовище. З них 6 відносять до великих, 8 - до середніх і 77 - до дрібних. Найбільше родовищ відкрито у Більче-Волицькому (44) та Бориславсько-Покутському (39) нафтогазоносних районах. Чотири газові родовища розвідано у Закарпатській області, два нафтових родовища відкрито у Карпатській зоні і два газових родовища знайдено у Волино-Подільській. Газовими є 44 родовища, нафтовими - 31, газоконденсатними і нафтогазоконденсатними по 6, нафтогазовими - 4 родовища. Поклади залягають на глибинах від 3500 до 5500 м [24].
Зниження рівня видобутку нафти і газу викликане геологічними та технічними причинами. Основною геологічною причиною є відсутність достатньої кількості структур, підготовлених до пошукового буріння, що унеможливлює відкриття нових родовищ на значних глибинах від 5000 до 6500 м. Вивченість перспективних земель заходу України глибоким бурінням становить 93,6 м/км2 та 29 м/км2 на одну розвідувальну та пошукову свердловину, але значно розрізняється за тектонічними елементами. У Бориславсько-покутській зоні вона становить 1120,8 м/км2 та 2,9 м/км2, Більче-Волицькій - 102,3 м/км2та 19,9 м/км2, Закарпатському прогині - 37,4 м/км2 та 71,2 м/км2, Складчастих Карпатах - 19,8 м/км2 та 160,0 м/км2 на платформі -8,6 м/км2 та 299,0 м/км2 відповідно. Можливість відкриття значних родовищ нафти і газу підтверджується відкриттям Лопушнянського родовища, де з глибини 4180-4464 м одержано приплив нафти 340 м3/добу з відкладів мезозою і за попередніми даними геофізичних досліджень виявлено структури, на яких прогнозується відкриття на глибинах 5500 - 6000 м середніх і велик