РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ РИНКУ ХЛІБА
ТА ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ
2.1. Детермінанти товарної пропозиції на ринку хліба і хлібобулочних виробів України
Хлібопекарська галузь займає чільне місце серед галузей харчової промисловості, забезпечуючи соціальну стабільність і продовольчу безпеку держави. Стратегічна роль хлібопекарської промисловості зумовлює особливий контроль держави над нею ще з радянських часів. І, хоча, у даний час соціально-економічне значення галузі не змінилося, проте істотно трансформувалися умови, у яких існує вітчизняне хлібопечення.
За роки ринкових реформ у структурі хлібопекарської галузі відбулися значні зміни. З метою створення конкурентоспроможних суб'єктів підприємницької діяльності, що вміють ефективно працювати в умовах ринку, протягом 1996-1997 рр. було проведено реструктуризацію всіх хлібопекарських підприємств України. У результаті первинної приватизації на базі колишніх структурних одиниць, що входили в 24 обласні об'єднання хлібопекарської промисловості й об'єднання Автономної Республіки Крим, було створено акціонерні товариства, що включають у себе біля чотирьохсот хлібозаводів і комбінатів. Частка державної власності в створених акціонерних товариствах складала від 0 до 25%.
Після вторинної приватизації, проведеної у 2000 році, державна частка частини хлібозаводів була продана через аукціони за грошові кошти. В аукціонах брали участь, в основному, фірми, компанії, корпорації, основний бізнес яких пов'язаний з нафтопродуктами або знаходиться в сфері банківської діяльності [73; 92].
Подальша реструктуризація і концентрація власності привела до утворення різних інтеграційних структур, у результаті чого, в теперішній час, близько 50% ринку хлібопродуктів зосереджено в руках 10 холдингів і великих регіональних об'єднань, таких як: АТ "Київхліб", ВАТ "Концерн Хлібпром", ТОВ "Хлібні інвестиції", ЗАТ "Укрзернопром", Луганське ВАТ "Коровай", ВАТ "Одеський Коровай", ВАТ "Кримхліб", ВАТ "Сумський хлібокомбінат", ЗАТ "Агросервіс 2000" та ін. Крім того, простежується тенденція створення вертикально інтегрованих компаній із замкненим циклом виробництва - від виробництва борошна до випуску хлібопродуктів (ЗАТ "Хліб Києва", ТОВ "Хлібні інвестиції" тощо). Така консолідація капіталу призводить у даний час до монополізації галузі в окремих регіонах України [91; 124; 125].
У роботі хлібопекарської галузі за роки ринкових перетворень відбулися значні зміни не лише у реструктуризації власності, але і в обсягах продукції, що виробляється (табл. 2.1) [126].
Таблиця 2.1 -
Динаміка виробництва хліба і хлібобулочних виробів в Україні
Показник199019952000200120022003200420052006Обсяг виробництва хліба та хлібобулочних виробів, тис. т.:
6701
4114
2464
2450
2358
2334
2307
2264
2151- ланцюговий темп зростання, %
61,4
59,9
99,4
96,2
99,0
98,8
98,1
95,01- базисний темп зростання (1990=100%)
100,0
61,4
36,8
36,6
35,2
34,8
34,4
33,8
32,1Виробництво на 1 особу населення, кг:
129,1
79,9
50,1
50,3
48,9
52,0
45,2
45,4
46,0- ланцюговий темп зростання, %
-61,962,7100,497,2106,386,9100,4101,3- базисний темп зростання (1990=100%)
100,0
61,9
38,8
38,9
37,9
37,8
37,6
37,3
35,6Примітка: розраховано за даними Держкомстату [65]
Як видно з табл. 2.1, обсяги виробництва хліба і хлібобулочних виробів мають стійку тенденцію до скорочення. При цьому, незважаючи на деяке уповільнення падіння темпів виробництва хлібопродуктів починаючи з 2000 року, їхнє вироблення в 2006 році щодо рівня 1990 року скоротилося практично в 3 рази. Одночасно відбувається скорочення середньодушового виробництва хліба, що зменшилося за досліджуваний період з 129,1 кг у 1990 році до 46 кг у 2006 році, тобто в 2,8 рази.
До основних факторів, що вплинули на зниження виробництва хліба і хлібопродуктів, варто віднести [73; 127-130]:
- зменшення чисельності населення країни;
- підвищення платоспроможності населення і, у зв'язку з цим, зсув структури споживання продовольчих товарів у бік більш цінних у харчовому відношенні продуктів;
- зростання відносної вартості хліба, що був раніше найдешевшим основним продуктом харчування;
- розвиток домашнього хлібопечення в сільській місцевості через дорожнечу хліба промислового виробництва;
- зубожіння людей похилого віку - пенсіонерів, що традиційно купували хліб як найбільш дешевий основний продукт харчування;
- раціональне використання хлібних ресурсів - у зв'язку із широким поширенням комбікормів і зростанням ціни на хліб, хлібопродукти використовується лише на продовольчі цілі, а практика вживання хліба на корм худобі та птахам фактично припинилася;
- відсутність повернення черствого хліба з торговельної мережі (у колишні роки хлібозаводи країни працювали на надвиробництво печеного хліба, що приводило до того, що в "обороті" постійно знаходилося 2...3% черствого хліба).
Також звертає на себе увагу дисбаланс між фактичними середньодушовими обсягами виробництва, наданими Держкомстатом, і необхідною кількістю хліба виходячи зі споживання на рівні споживчого кошика, що складає в даний час в Україні 101 кг на одну особу на рік [67; 131-133]. Зіставлення цих двох показників показує, що фактичне середньодушове виробництво хлібопродуктів більш, ніж у 2 рази менше норми споживання відповідно до продовольчого кошика. Така ситуація є, на наш погляд, насамперед, наслідком зниження офіційних показників виробництва хлібобулочної продукції, які за оцінками експертів є приблизно в 1,5 разів більшими, внаслідок "тінізації" ринка хлібобулочних виробів за рахунок підприємницьких структур - платників єдиного податку, що не звітують перед статистичними органами про обсяги виробництва продукції. Крім того, широко розповсюджене в сільській місцевості випікання хліба в домашніх умовах також негативно позначається на обсягах споживання продукції,