РОЗДІЛ 2
РОЗРОБКА МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ДІАГНОСТИКИ
ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ
2.1. Особливості діагностики техніко-економічного стану вугільних шахт
Різні цілі діагностики техніко-економічного стану вугільних шахт обумовлюють особливості її здійснення. Такими цілями є: діагностика шахти з метою інвестування; діагностика шахти з метою банківського кредитування; діагностика шахти з метою запобігання банкрутству підприємства.
1. Діагностика шахти з метою інвестування.
Інвестиційна активність в Україні на сьогоднішній день ще на низькому рівні й іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в економіку нашої країни. Внутрішні інвестори також недостатньо успішно можуть проводити фінансові вкладення в економіку, оскільки в своїй діяльності вони часто стикаються як з певними державними обмеженнями, так і з браком коштів навіть на власну реорганізацію [214, c.130].
Серед причин низької інвестиційної привабливості країни слід зазначити таки: повільні темпи реформування як економіки, так і законодавчої бази; складні умови входження іноземних інвесторів у вітчизняну економіку; нераціональний розподіл внутрішніх приватних і державних інвестицій; нестабільна політична ситуація; нездатність держави забезпечити фінансування тих галузей, які не можуть бути проінвестовані з приватних внутрішніх або зовнішніх джерел.
У роботі [15] розроблені методичні підходи до визначення інвестиційної привабливості вуглевидобувних підприємств на основі врахування їх внутрішньої економічної ентропії. На базі сучасних методів пошуку та мобілізації внутрішніх резервів шахт запропоновано показник економічної ентропії, за допомогою якого визначена пріоритетність інвестування процесів підтримки потужності. Наведений механізм установлення з економічної ентропії вугільних шахт як мінісистем з метою оцінки інвестиційної привабливості та виявлення пріоритетності виділення коштів на підтримання пропускної здатності технологічних ланок. Визначено, що за допомогою коефіцієнта ефективності управлінських впливів з'явилась можливість дати оцінку внутрішньому стану шахти [15, с. 6-8].
Аналіз будь-якого инвестиційного проекту включає принаймні три частини: оцінку фінансово-економічної життєздатності, оцінку потенціалу доходности і ліквідності та аналіз риску [103, с.11]. Аналіз життєздатності проекту повинен грунтуватися на відомостях про інвесторів, про продукт та технологію, про соціально-економічні й організаційні умови, про достовірність розрахованих техніко-економічних оцінок. Оцінка життєздатності проектів повинна здийснюванися з урахуванням галузевих можливостей підприємств, що аналізуються. В першу чергу це стосується найбільш рисикових видобувних галузей економіки [103, с.14].
У вугільній галузі практично всі інвестиційні проекти спрямованіна збільшення видобутку вугілля за рахунок розширення фронту очисних робіт і вдосконалення технології вуглевидобування. Практика показує, що існуючі інвестиційні проекти реалізуються в основному відносно прибуткових і перспективних вугільних підприємств. Решта діючих вугільних підприємств має обмежені можливості участі в реалізації інвестиційних проектів унаслідок низької конкурентоспроможності.
Для того, щоб стимулювати залучення приватного капіталу у вугільну галузь необхідна реструктуризація вуглевидобувних підприємств [159].
У сучасній економічній літературі виділяють два типи реструктуризаційних заходів: фінансові й операційні. Якщо фінансова реструктуризація пов'язана в основному з оптимізацією структури капіталу підприємства, то операційні заходи спрямовані на перебудову технологічних схем, управління витратами шляхом підвищення ефективності використання виробничих ресурсів, удосконалення організаційної та управлінської структур підприємства. Як пріоритетні напрями операційної реструктуризації на українських вуглевидобувних підприємствах виділено реструктуризацію трудових ресурсів та' реструктуризацію виробничих і невиробничих фондів вугільних підприємств.
Стратегічна реструктуризація виробничих фондів припускає закриття неприбуткових і застарілих виробничих ліній та купівлю сучасного устаткування і технологій. Основна проблема здійснення технічного переоснащення виробництва - складність залучення необхідних інвестицій. Більшість підприємств, плануючих технологічні інновації, розраховують на власні засоби, і лише невелика їх частина орієнтується на використання банківських кредитів.
Реструктуризація невиробничих фондів проводиться шляхом передачі об'єктів соціального призначення вугільних підприємств на баланс муніципальним органам або шляхом продажу (здача в оренду) іншим організаціям.
Найважливішим елементом підготовки і здійснення програми реструктуризації підприємства є діагностика його техніко-економічного стану. На першому етапі на основі діагностики техніко-економічного стану підприємства здійснюється оцінка доцільності й можливості його реструктуризації та розробка бюджету, програм і організації процесу реструктуризації. На другому - вживаються заходи щодо реструктуризації підприємства, які допускають: пошук можливостей зростання доходів за рахунок розширення ринків збуту, розробка програм зниження витрат, корекція товарної політики; реформа системи управління і господарського механізму.
Діагностика техніко-економічного стану шахт у складі вугільного об'єднання з метою інвестування проводиться для встановлення пріоритетності об'єктів інвестування керівництвом, власниками (акціонерами) і визначення доцільності вкладення капіталу в підприємство потенційними зовнішніми й внутрішніми інвесторами, що включає разом з оцінкою фінансового стану підприємства аналіз структури і вартості майна, оцінку собівартості й рентабельності продукції, визначення рівня виробничо-технічного потенціалу підприємства, оцінку конкурентоспроможності продукції та ін. [79, с.78].
2. Діагностика шахти з метою банківського кредитування.
Діагностика підприємства проводиться з метою визначення перспектив пі