РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ І ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
2.1. Аналіз конкурентного середовища вищих навчальних закладів
Конкурентне середовище ВНЗ поділяється на чинники макрооточення та безпосереднього оточення. Макрооточення діяльності ВНЗ III-IV рівнів акредитації відображає загальні умови, в яких вони функціонують. Для його вивчення застосовують PEST-аналіз, за яким виділяють 4 групи факторів, що впливають на організації: політико-правові, економічні, соціальні та технологічні:
1. Політико-правові фактори. Діяльність ВНЗ III-IV рівнів акредитації регулюється системою нормативно-правових актів [31; 37; 38; 66-72; 230; 231].
Освіта в умовах глобалізації та високих технологій - це фактор стабільності, економічного добробуту країни, її конкурентоспроможності та національної безпеки. Тому освіту не можна і надалі стереотипно відносити до сфери відомчої чи галузевої політики, до неї варто підходити як до загальнонаціональної, стратегічно важливої галузі. Модернізація освітньої системи вимагає і формування нової економіки освіти.
Аналіз існуючої законодавчої бази функціонування ВНЗ показав, що вона потребує ретельного перегляду і доопрацювання, оскільки:
- існує протиріччя між декларуванням демократичних засад і принципів, що застосовуються у сфері вищої освіти, і відсутністю гласності та прозорості процесу прийняття управлінських рішень у цій сфері;
- не здійснено системний перехід від принципів галузевої політики до принципів створення освітньої інфраструктури суспільної трансформації, оскільки застосовується тотальне централізоване планування, визначені жорсткі межі можливостей локальних змін на рівні ВНЗ, економічні розрахунки здійснюються за середніми показниками;
- недостатньо враховані організаційні, фінансово-економічні та соціокультурні чинники вищої освіти при підготовці та запровадженні Закону України "Про вищу освіту": низький рівень регулювання дистанційної та транскордонної освіти, ступінь бакалавра не захищена на ринку робочої сили, чітко не визначені питання кадрового забезпечення функціонування ВНЗ та недостатньо вирішені питання функціонування студентського самоврядування;
- недостатньо задоволена потреба у конституюванні множинності освітніх траєкторій (застосовується традиційний підхід до змістового компоненту стандартів вищої освіти, орієнтований на певну уніфікацію, усередненість інтелекту);
- не визначено питання правомочності закриття ВНЗ, які раніше пройшли всі необхідні акредитаційні й ліцензійні процедури, що може призвести до послаблення конкуренції на вітчизняному ринку освітніх продуктів;
- існує протиріччя між реаліями ринку освітніх продуктів і монополістичною політикою, яку реалізує МОНУ, оскільки слухачі, сплачуючи за освітні продукти, також визначають потребу у функціонуванні того чи іншого ВНЗ;
- система регулювання недержавної вищої освіти не стимулює її до якісної діяльності та демонструє недотримання задекларованого державою принципу про рівність всіх форм власності;
- законодавство щодо захисту прав споживачів не враховує особливості надання освітніх послуг, що призводить до неможливості отримання відповідного відшкодування можливих завданих збитків.
Конкурентні відносини у сфері вищої освіти регулюються системою нормативно-правових актів [66-68; 72]. Сьогодні в Україні практично не обговорюються питання наслідків приєднання до СОТ, які є досить важливими для сфери вищої освіти. Право СОТ містить біля десятка угод, які регулюють різні аспекти міжнародної комерційної діяльності і одним із ключових документів є угода щодо торгівлі послугами (GATS), у тому числі й стосовно ринку послуг у сфері вищої освіти.
Перше, на що можуть наштовхнутися вітчизняні ВНЗ після врахування вимог СОТ у вітчизняному законодавстві, - це конкуренція із зарубіжними закладами на внутрішньому ринку освітніх продуктів. Сьогодні процес їх проникнення на вітчизняний ринок ускладнюється труднощами ліцензування й іншими організаційними питаннями, однак їх вирішення передбачено реалізацією принципу рівності умов функціонування всіх закладів згідно GATS.
Іншим суттєвим запереченням щодо вступу до СОТ є можливість спаду високотехнологічних галузей виробництва, а відповідно, і призупинення розвитку освіти, в тому числі вищої. Негативні наслідки може мати суто ринкове ставлення до освіти та перетворення її в предмети купівлі-продажу, а не суспільне благо і основу розвитку власної національної культури. Наднаціональний характер угоди знижує роль уряду в регулюванні вищої освіти, проведенні власної культурної політики, у тому числі в межах Болонського процесу. Неточність визначень GATS може призвести до міжнародних судових процесів, а ухилення від питань регулювання якості в угоді може сприяти розповсюдженню неякісної вищої освіти. Крім того, держбюджетне фінансування може бути розпорошене між всіма ВНЗ, незалежно від якості їх продуктів та національної належності.
Поряд з тим, у 2004 році Україна подала до СОТ пропозицію щодо сфери послуг, яка засвідчує лібералізацію доступу на ринок у широкому спектрі секторів сфери послуг і встановлює єдине обмеження доступу на вітчизняний ринок освітніх продуктів - заборону нерезидентам очолювати освітні заклади [154, с. 33].
Отже, враховуючи те, що приєднання до СОТ загрожує втратами для вітчизняної системи вищої освіти, важливим є визначення змін у законодавстві, які змогли б їх мінімізувати, а також застережень, забезпечених нормами вітчизняного права. Держави, що вже вступили до СОТ, накопичили багатий досвід адаптації освітніх систем до умов дії Генеральної угоди з торгівлі послугами, що потребує його ретельного аналізу, зокрема за допомогою бенчмаркінгу.
З іншого боку, необхідно виділити й позитивні моменти приєднання України до СОТ для вітчизняної вищої освіти: поштовх до відродження вітчизняних ВНЗ за рахунок можливості безпроблемного відкриття структурно відокремлених підрозділів, гарантованість у