РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА ТА ЗБУТУ ЗЕРНА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
2.1. Розвиток соціально-економічних відносин у процесі виробництва та збуту зерна сільськогосподарськими підприємствами в регіоні
Для успішного розвитку зернової галузі в Запорізькій області і в України, як показують дослідження, об'єктивно необхідне широке державне втручання в процеси, що відбуваються при русі зерна від його створення до кінцевого споживання. Практика господарювання багатьох розвинених країн показує, що в системі ринкових відносин необхідний вплив держави на функціонування зернового ринку, на виробництво і реалізацію зерна [113]. При цьому в порівняння з адміністративно-командною системою, коли подібне регулювання здійснювалося переважно за допомогою директивних вказівок, в ринковій економіці така дія здійснюється економічними способами. Через систему податків, дотацій, ставок кредитів, цін та інших методів держава впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств зерновиробничої сфери. При цьому остаточне рішення залишається за безпосереднім товаровиробником. Він сам може вирішити, скільки йому потрібно виробляти, за якою ціною і по яких каналах слід продавати свою продукцію і як, використовуючи дані про сукупність наявних методів державного втручання в процес руху зерна від виробника до кінцевого споживача, одержати максимум прибутків.
Досвід розвинутих країн світу свідчить про те, що зерновий ринок формується не стихійно, а державою. При цьому серед характерних ознак розвиненого зернового ринку можна виділити такі [110; 113]:
- достатньо активний попит з боку споживачів і стабільна пропозиція зерна виробниками і посередниками;
- наявність стабільної законодавчої бази, що відповідає ринковій системі, яка організовує і регулює відносини між господарюючими суб'єктами в процесі руху зерна від виробника до споживача. Вона спирається на комплексну, взаємопов'язану систему правових, економічних і організаційно-адміністративних заходів;
- гнучкість системи відносин в ланцюгу "виробництво-споживання" зерна, яка досягається за рахунок проведення постійної протекціоністської державної підтримки вітчизняних виробників, свободи вибору ними шляхів реалізації зерна, широкого використання кооперації та інтеграції, наявність розвиненої системи суб'єктів оптової торгівлі зерном;
- наявність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, а також державних і комерційних інформаційно-аналітичних центрів і різного роду служб зернового ринку;
- надійна координація економічних взаємодій між господарюючими суб'єктами зернового ринку при посиленні конкуренції між ними і наявності розвинених міжгалузевих, міжрегіональних і міждержавних зернових зв'язків при постійній і різноманітній участі держави в регулюванні зернового ринку;
- невтручання держави у фінансово-господарську діяльність суб'єктів зернового ринку і його регулювання економічними методами на національному і міжнаціональному рівнях.
Таким чином, якщо виходити з урахування цих основних ознак в оцінці сучасного рівня ринку зерна України, то, не дивлячись на те, що деякі елементи в ньому присутні, вони не утворюють єдиної системи. Практика показала, що нерегульовані ринкові відносини не привели до розвитку зернового ринку. Це вимагає серйозного втручання держави в процеси підвищенні ефективності його функціонування. Воно може регулювати темпи розвитку ринку зерна за допомогою ряду економічних важелів, яких необхідно удосконалювати відповідно до сукупності природноекономічних умов України та її регіонів.
Регулювання регіонального ринку зерна може і повинне здійснюватися як на державному, так й на регіональному рівні. На державному рівні встановлюються загальні принципи функціонування зернового ринку країни в цілому (отже, і регіональних зернових ринків). На рівні регіону України місцеві органи влади мають право встановлювати свої заходи регулювання регіонального ринку зерна, проте, вони не повинні суперечити встановленим правилам загальнодержавного рівня.
Як відзначалося раніше, регіони України різною мірою забезпечують себе зерном. У одних обсяги регіонального ринку повністю формується за рахунок місцевих виробників (основні зерновиробничі регіони), в інших - переважно за рахунок ввезення. Відповідно, регіональна політика щодо економічного регулювання ринку зерна в таких діаметрально протилежних регіонах України повинна різко відрізнятися. Наприклад, в Запорізькій області необхідно підтримувати власного виробника, сприяти розвитку виробництва зерна та його реалізації за межі регіону.
Головною метою регулювання ринку зерна є формування стійкої ціни на рівні, що забезпечує прибутковість його виробників і виробників продуктів харчування, пов'язаних із зерном, достатні для розширеного відтворення, з одного боку, і забезпечення доступності продуктів харчування для основної маси споживачів, з іншого - при зменшенні тіньового обігу і збільшенні доходів від зернового ринку до бюджету. Досвід розвинених країн світу свідчить, що їх органи влади багато роблять для збереження власного виробника аграрної продукції через систему дотацій і компенсацій. Наприклад, рівень державної підтримки сільського господарства у відсотках до вартості продукції складає в Австрії - 44 %, у Канаді - 35 %, в Фінляндії - 72 %, в Японії - 72 %, в Швейцарії - 76%, в Швеції - 47%, в США по різних роках від 27 % до 40 %. Господарюючі суб'єкти аграрної сфери цих країн - фермери отримують за рахунок реалізації своєї продукції на ринку тільки частину доходу, основна маса якого поступає їм з різних державних джерел. В розвинутих країнах світу до 70 % товарної продукції купує держава, в Україні втрата цього каналу для основної маси виробників зерна позначилася на зниженні середньої ціни реалізації [110]. Крім того, втрата державою управління над ринком, як покупця зерна, усуває його від розробки економічних методів регулювання ринку.
Важливе значення в регу