РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ СТАНУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СУЧАСНИХ УМОВАХ ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в системі агропромислового комплексу
Приватні селянські господарства України, як і інших республік СРСР, на початку 1930-х років підпали під насильницьку колективізацію. У результаті створення колгоспів і радгоспів найбільш заповзятлива частина селян була репресована й втратила стимул до виробництва. У подальшому розвиток індустрії забезпечив більш високий рівень механізації сільськогосподарського виробництва та деяке підвищення продуктивності праці. Однак колгоспи та радгоспи контролювалися місцевими представниками компартії та орієнтувалися на плани державних поставок, що стримувало виробництво. У 1960-і роки селянам було дозволено мати невеличкі приватні ділянки землі, які забезпечували до третини загального сільськогосподарського виробництва країни. Приватизація сільгоспугідь стала однією із головних цілей, поставлених українською державою після 1991 р. [90, c.51]. До січня 1998 р. на Україні було майже 36 тис. приватних селянських господарств й 8 тис. великих колективних господарств, а виробничий потенціал аграрної сфери на 1998 р. налічував 41,8 млн. га сільськогосподарських угідь, з них 33,2 млн. га ріллі [176].
Сприятливі кліматичні умови й ґрунти України забезпечували в умовах СРСР відносно високу врожайність. У 1985 р. УРСР забезпечувала більше половини загальнорадянського врожаю: 46% усієї пшениці, 56% кукурудзи, 60% цукрового буряку, 50% соняшнику. Виробництво яловичини складало 24 відсотки від загальнорадянського [2; 90; 34]. У подальші роки сільгоспвиробництво України почало знижуватися: у 1991 (1997) Україна виробила 38,7 (35,4) млн. т зерна, 36,3 (17,5) млн. т цукрового буряку, 4,1 (1,9) млн. т м'яса і 22,7 (13,7) млн. т молока [159; 175; 176]. Таке скорочення виробництва пов'язано з реорганізацією сільського господарства, скороченням ринку збуту сільськогосподарської продукції й ростом конкуренції з боку закордонних товаровиробників.
Тому для подолання глибокої економічної кризи, зростання сільськогосподарського виробництва, надійного забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об'єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів, одним із основних засобів реалізації нової аграрної політики в Україні стала агропромислова інтеграція, яка є якісно новою формою виробничо-економічних і технологічних зв'язків сільського господарства, переробної промисловості, заготівлі, торгівлі тощо.
Важливість і необхідність вказаних зв'язків була осмислена у США в 50-ті роки нинішнього століття введенням в економічну науку поняття "агробізнес", як сукупності всіх операцій з виробництва і розподілу продукції та послуг, необхідних для сільського господарства, безпосередньо в сільському господарстві та з транспортування, зберігання, переробки, розподілу сільськогосподарської продукції [110, c.102].
Тому на основі використання потенційних можливостей територій, максимального залучення до виробництва місцевих природних, виробничих, фінансових і трудових ресурсів у США був сформований продовольчий комплекс [168].
У СРСР аналогічний аграрно-територіальний й спеціалізований комплекс з оптимальною виробничою структурою, високим рівнем індустріалізації та інтенсифікації виробництва був сформований значно пізніше у результаті розвитку агропромислової інтеграції, об'єднання та злиття порівняно самостійних ланок виробництва та переробки сільськогосподарської сировини, постачання її до споживача й одержав назву "агропромисловий комплекс" (АПК) [36; 110, c.102].
Проблемам розвитку теорії і практики функціонування АПК присвячені роботи багатьох видатних вчених-економістів не лише України, але й ближнього і далекого зарубіжжя. Ними досить детально вивчені різні аспекти методології та аналізу реформування аграрного сектора. На основі узагальнення попереднього досвіду вчених та їх досліджень, спробуємо представити власне тлумачення поняття "агропромисловий комплекс" (див. рис. 2.1.) [40; 35; 84].
Агропромисловий комплекс України
- це складна виробничо-економічна система, яка становить групу технологічно й економічно взаємопов'язаних галузей народного господарства та промисловості, що спеціалізуються на виробництві сільськогосподарської продукції, її переробці, зберіганні та забезпеченні сільського господарства й переробної промисловості засобами виробництва, а також реалізації її споживачам2.
Рис. 2.1. Схема визначення терміну "агропромисловий комплекс України" дисертаційного дослідження
Відомо, що агропромисловий комплекс є складною виробничою системою, до складу якої входить три основні сфери:
* перша - виробництво засобів виробництва для всіх інших галузей, пов'язаних з сільським господарством (тракторне машинобудування, виробництво сільськогосподарських машин, обладнання для тваринництва, легкої та харчової промисловості і т. д. );
* друга - сільське господарство: рослинництво й тваринництво;
* третя - переробка сільськогосподарської сировини (харчова, м'ясомолочна, легка промисловість і т. д.).
Для того, щоб забезпечити взаємозв'язок, наприклад, між другою та третьою сферами, тобто передачу сільськогосподарської сировини переробній промисловості, необхідно мати транспорт, систему зв'язку. Тому виділяють четверту сферу - виробничу інфраструктуру (транспорт, зв'язок). Крім того, є ще соціальна інфраструктура, яку вважають п'ятою сферою [84, с.27; 40, с.43].
Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливою стратегічною підсистемою економіки України. У ньому у 1993 р. було зосереджено майже третина основних виробничих фондів, працювало близько 30% працівників сфери матеріального виробництва, вироблялося понад 40% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формувалося