РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Діагностика як складова механізму забезпечення сталого розвитку
Особливо важливе значення належить такій складовій механізму забезпечення
сталого розвитку як діагностика поточного стану підприємства, аналіз та оцінка
основних характеристик, котрі найбільше відповідають вимогам сталого розвитку.
Достовірний та якісний аналіз потрібен для повноцінного забезпечення менеджерів
інформаційними даними для прийняття управлінських рішень, розробки подальшої
стратегії розвитку, підтримки збалансованості внутрішніх параметрів та
забезпечення сталого розвитку.
А.Є. Воронкова вважає, що діагностичні прийоми і процедури є “стартовими” у
розвитку будь-якого підприємства і визначає діагностику як творчий процес,
тобто не існує жорстких та конкретно визначених правил її проведення, а
здійснюється вона з використанням різноманітних аналітичних прийомів залежно
від характеру діяльності підприємства [45, с. 34].
Діагностика представляє собою “сукупність методів виявлення причин та наслідків
порушень в роботі підприємства, невисокої ефективності їх діяльності чи
резервів підприємства” [139, с. 157]. Аналогічні твердження наводить С.
Матвєєва [83].
Здійснення діагностики передбачає “проникнення у приховану сутність явища,
встановлення на основі обмеженої кількості зовнішніх ознак специфічної
структури, змісту, причини й динаміки даного явища” [45, c. 39], “визначення
стану об’єкта за допомогою реалізації комплексу дослідницьких аналітичних
процедур” [21, с. 10].
Таким чином, можна стверджувати, що діагностика – це процес пошуку та виявлення
чинників і характеристик, які найкращим чином обумовлюють стан системи, з метою
запобігання можливим негативним коливанням та внутрішнім загрозам сталості
системи в якості якої виступає підприємство.
Діагностика дозволить у логічній послідовності конструктивно розглянути кожний
внутрішній аспект діяльності та сигнали із зовнішнього середовища, виявити
слабкі та сильні сторони підприємства, визначити конкретні пріоритетні напрями,
які вимагають негайного втручання або поетапного вдосконалення.
У результаті проведеної системної діагностики та узагальнення результатів має
сформуватися чітка, цілісна картина, стосовно поточного стану підприємства,
результативності його діяльності, яка дозволить скласти операційні та
стратегічні плани, підвищити конкурентні позиції, розглядати додаткові резерви
та пріоритетні напрями розвитку [45, с. 152].
Система управління сучасним підприємством є неефективною та безрезультативною,
якщо не в змозі виявити наближення кризи та попередити депресивне становище
об’єкта управління, вийти з якого набагато складніше ніж завчасно розгледити.
На основі результатів діагностики розробляється майбутня стратегія розвитку
підприємства, яка виступає однією із вирішальних інструментів
організаційно-економічного механізму забезпечення сталого розвитку. У процесі
подальшого управління відбувається постійний аналіз відхилень від заданої
тенденції за допомогою порівняння фактичних результатів із запланованими або
оптимальними для нормального функціонування, що дозволяє відстежувати
конкурентну позицію, виявляти фактори, які спричиняють найбільш масштабні
коливання, прогнозувати майбутній розвиток підприємства.
Діагностика сталого розвитку має торкатися основних сфер діяльності
підприємства: фінансової, виробничої, соціальної та екологічної. Це пов’язано з
тим, що спрямування зусиль тільки на одну зі сфер господарювання уповільнює
прогрес на відміну від одночасного впливу на всі сфери, адже всі вони є
взаємопов’язаними, що призводить до сінергійного ефекту, у результаті процес
досягнення сталого розвитку відбувається швидше та ефективніше.
Для того, щоб була розроблена дієва та результативна стратегія розвитку,
необхідно визначитися, які аспекти та особливості має сенс розвивати, а які
необхідно повністю нівелювати або частково зменшити їхній негативний вплив на
загальну діяльність підприємства. Такі висновки можна зробити тільки після
комплексного аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища, визначення
позиції, яку підприємство посідає на момент діагностики, сильних та слабких
характеристик, можливостей та загроз для подальшого сталого розвитку.
Під час аналізу поточної ситуації, яка склалася на підприємстві, переважно
виділяють такі стани:
нормальний;
стан розвитку (зростання);
стан спаду (погіршення) [46, с. 192].
Така класифікація не дає вичерпної характеристики та конкретизованої інформації
і має певні вади та погрішності з різних точок зору. По-перше, вимагає окремої
деталізації фаза зростання з огляду на необхідність забезпечення не
наздоганяючого розвитку, а випереджаючого. Інший аспект полягає в тому, що для
більшості вітчизняних підприємств характерним є стан спаду, причому для різних
підприємств його характер є різним, тому глибина кризи або деградація системи
має бути додатково диференційована.
Унаслідок цього процес розвитку має бути доповнений станом – сталий розвиток,
який є більш міцним, довготривалим, гармонійним, ефективним та за своїми
характеристиками значно перевищує стан звичайного покращення показників
діяльності, при чому він є позитивним не тільки для самого підприємства, а й
для зовнішнього середовища, тобто користь та переваги для себе отримує не
тільки підприємство, а й суспільство разом із зацікавленими групами.
У даний час на вітчизняному просторі відсутні методичні рекомендації щодо
діагностики сталого розвитку підприємства та не існує консенсусу стосовно
виділення загальних критеріїв для визначення цього стану.
На
- Київ+380960830922