РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
2.1. Характеристика високотехнологічних галузей України
В економіці провідних країн світу, що стали на шлях постіндустріалізму, в останні роки спостерігається стійка тенденція зростання ролі наукомістких ресурсозберігаючих технологій і виробництв. Свідченням цього є той факт, що найвідомішими компаніями світу, котрі швидко розвиваються і чиї акції котируються на фондовому ринку, є ті, які спеціалізуються на випуску високотехнологічної наукомісткої продукції.
Для України проблема нагромадження науково-технологічного, виробничого, інтелектуального й кадрового потенціалу, раціонального використання прогресивних технологій завжди була актуальною. Особливої значимості ця проблема набуває сьогодні, коли Україна стоїть перед історичним вибором нової економічної стратегії розвитку [244].
Імпульсом розвитку сучасних високотехнологічних галузей є інновації, які є результатом фундаментальних наукових досліджень і науково-технічного прогресу. Високотехнологічне виробництво стає на заміну колишньому типу виробництва - трудомісткому, енергоємному, матеріалоємному і фондомісткому.
З метою розуміння економічного механізму, що формує високотехнологічний сектор промисловості та забезпечує більш швидке його зростання у порівнянні з іншими галузями, необхідно, на погляд автора, розглянути умови виникнення високотехнологічних виробництв і найбільш загальні моменти розвитку високотехнологічних галузей, які стали лідерами наприкінці XX століття.
Насамперед слід зазначити, що в більшості досліджень високотехнологічних виробництв і галузей явно або неявно є присутнім уявлення про наявність функціонального зв'язку між витратами на розвиток сучасної науки й результатами випуску продукції.
У найзагальнішому вигляді використання наукових знань у сфері матеріального відтворення призводить до: 1) ускладнення структури самих організацій (підприємств) і зв'язків між ними; 2) поглиблення поділу праці й розвитку її кооперації в галузі переробки й комплексного використання природних ресурсів; 3) створення більш досконалих засобів виробництва; 4) випуску якісно нової й/або більш якісної продукції; 5) розвитку виробничої та невиробничої інфраструктури.
Це, у свою чергу, вимагає використання в процесі виробництва кваліфікованого персоналу з високим рівнем освіти, більш високої оплати праці та зростаючих потреб у творчому характері праці. В остаточному підсумку все це сприяє росту продуктивності праці й формуванню більш складної інфраструктури, що об'єктивно вимагає підвищення витрат на науку й освіту, розширення їхньої експериментальної бази - до виникнення спіралі стійкого зростання.
За останні десять років показники наукомісткості ВВП (відношення національних витрат на НДДКР до ВВП) розвинених країн стабілізувалися при збереженні невеликих річних коливань. Так, для США, Німеччини та Японії цей показник тримається на рівні 2,5-2,8%, Франції та Великобританії - 2,4-2,7%, Канади та Італії - 1,3-1,5% [66, с. 54, 156] [66, с. 54, 156]. Результатом згортання ряду оборонних програм, стало, у свою чергу, зростання частки цивільних НДДКР (у таких країнах як США до вересня 2001 р. і Франція), а також стрімкий розвиток інноваційної активності приватного сектору, націленого на вирішення цивільних завдань.
Таблиця 2.1 демонструє, що на початку XXI століття відбудеться повільне й несуттєве зростання показника високотехнологічності ВВП [163, с. 51; 133, с. 8]. В Японії та США його рівень становитиме 3%, в Європі досягне теперішніх показників держав-лідерів. Припущення більш прискореного та динамічного (у порівнянні зі США) росту в Японії з початку 1990-х років на сьогоднішній день не виправдалися. Ймовірно, перевищення трипроцентного рівня в найближчі 10-15 років є економічно недоцільним, і в подальшому будуть інтенсивно розвиватися наукові дослідження, тобто ефективніше використовуватимуться існуючі національні інформаційні і наукові ресурси.
Таблиця 2.1
Забезпечення науки фінансами у розвинутих країнах
(частка витрат на НДДКР у ВВП, в %)
СШАЯпоніяНімеччинаФранціяВелико-британіяІталіяКанадаУкраїна
1985 р.2.82.62.72.32.31.11.44,21990 р.2.72.92.82.42.21.31.52,61995 р.2.62.72.52.42.21.31.50,62002 р.2.82.92.72.42.31.71.60,82015 р. (прогноз)3.03.02.92.62.52.31.9 6*
Примітка. Дисертант у своєму прогнозі виходить із наступних передумов: загальносвітова тенденція збільшення високотехнологічності (в %) до ВВП; необхідність прискореного подолання економічної кризи; обсяг НДДКР, необхідний для переоснащення високотехнологічних галузей.
За останні дві декади найбільш прискореними темпами науково-технологічна сфера розвивалася у Південно-Східній Азії. В нових індустріальних країнах (так звані азіатські тигри - Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) високотехнологічність ВВП зросла в 1,5-2 рази й наблизилася до показників європейських країн, а Південна Корея вже сьогодні сягнула рівня США. Безпрецедентний приріст ВВП Південної Кореї протягом другої половини ХХ ст. став у 1999 р. благодатною базою для нового етапу пришвидшення науково-технологічного розвитку в цій країні. Згідно з останніми даними, подібна тенденція поступово проявляється й у Китаї. Частка НДДКР у ВВП в Індії є стабільною і знаходиться на рівні 0,8% [66, с. 54].
Важливого значення набуває аналіз довгострокових перспектив розвитку галузей, що виробляють конкурентоспроможну високотехнологічну продукцію і здатні стати фундаментом стійкого економічного росту.
Проведений у першому розділі аналіз сучасних тенденцій розвитку світової економіки дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні у структурі обробної промисловості склалася стійка тенденція випереджального росту високотехнологічних галузей, які виробляють наукомістку й конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію. Так, з 1980 р. по 1995 р. обсяги продажів обробної промисловості основни