змісту та взаємозв'язків між її елементами, буде достатньо складною. Тому в першу чергу щодо проведення досліджень та створення такої системи необхідно визначити методологічну базу. Методологічною базою рішення проблем з управління конкурентоспроможністю вважаємо системний підхід, загальну теорію систем та системний аналіз, які у сукупності мають назву системних досліджень (рис. 5.).
Системним називається підхід, при якому всі зв'язки, елементи, функції та проблеми управління розглядаються у вигляді взаємозв'язаного цілого [, с. ]. Системний підхід забезпечує використання основних положень загальної теорії систем для проведення досліджень, виконання проектування та організації складних систем [, с. ].
Загальна теорія систем - це наукова дисципліна, яка розробляє методологічні принципи дослідження систем. Вона створює базовий апарат теоретичних визначень, принципи дослідження, а також методологію спрощення абстрактних систем та методологію їх моделювання.
Системний аналіз, на відміну від системного дослідження, - це поглиблене вивчення інформаційних потреб користувачів, яке має бути покладено в основу детального проектування нової інформаційної системи управління [].
Головною вимогою методології системних досліджень є необхідність розробки єдиної концептуальної моделі керованого об'єкту. В аспекті поставленої проблеми управління виробництвом конкурентоспроможної продукції, актуальною є розробка моделі функціонування виробничо-економічної системи.
Автори роботи [, с. ] під системою розуміють комплекс взаємозв'язаних і взаємопов'язаних елементів, які володіють загальними властивостями та об'єднані щодо здійснення певної мети. Виділення систем здійснюється на основі п'яти основоположних принципів [], за якими система:
1. Володіє загальною метою;
2. Складається із взаємозв'язаних елементів, що створюють її внутрішню структуру;
3. Існує в оточенні та через це поряд із внутрішніми елементами має зовнішнє оточення, яке у свою чергу формує обмеження системи;
4. Володіє певними ресурсами, які забезпечують її функціонування;
5. Очолюється управляючим центром, який забезпечує її рух у напрямку поставленої мети.
Тільки сукупність елементів, що відповідні вимогам перерахованих принципів, може називатися системою, - пишуть автори роботи [, с. ].
З урахуванням викладених вище основоположних вимог виконано застосування системно-цільового підходу до управління конкурентоспроможністю на мікроекономічному рівні [, с. ]. На цій основі було розроблено та впроваджено в умовах ЗАТ НКМЗ модель такої системи, ефективність якої підтверджено практикою [, с. ].
Розкриваючи сутність організаційно-економічного механізму системи управління конкурентоспроможністю великого акціонерного товариства, слід зазначити, що ця система є специфічною, багатофункціональною і багатокомпонентною та складається з комплексу взаємозв'язаних блоків (елементів систем), схильних до впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, але які утворюють її певну цілісність [, с. ]. Структуру основних елементів системи управління конкурентоспроможністю формують наступні вісім програмно-цільових комплексних блоків, що відображають необхідні дії, конкретні організаційні, економічні, техніко-технологічні заходи, які діють у взаємозв'язку та взаємозалежності:
- вибір конкурентних стратегій розвитку;
- досягнення управлінської синергії в системі внутрішнього фірмового менеджменту;
- реформування системи управління персоналом і трудовою мотивацією;
- комплексний підхід до підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, що випускається;
- системний підхід до диверсифікації й планування виробництва;
- реорганізація системи внутрішнього фірмового обліку й аналізу;
- удосконалення внутрішнього фірмового фінансового менеджменту;
- інформаційне забезпечення системи внутрішнього фірмового управління.
При цьому кожний з цих блоків є системою, що включає різноманітні компоненти, які утворюють кожну систему [, с. ].
Як відомо, систему можна визначити як групу взаємозв'язаних і взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле, або як групу компонентів, що діють сумісно для досягнення єдиної мети, виконуючи введення, виведення та перетворення (інформації I, матеріалу M, енергії E, робочої сили А і фінансових коштів F) [, с. ]. Визначимо виробничо-економічну систему як групу взаємозв'язаних елементів - виробничих під
розділів машинобудівного підприємства, які діють сумісно у процесі створення конкурентоспроможної продукції, виконуючи введення, виведення і перетворення інформації I, матеріалу M, енергії E, робочої сили А та фінансових коштів F (рис. 5.).
Це поняття відповідає динамічній системі з трьома основними процедурами: введення, обробка (перетворення) та виведення інформації. Щодо ефективного управління виробництвом конкурентоспроможної продукції необхідно встановити закономірності передачі інформації з прийняття управлінських рішень, враховуючи загальні потреби перетворення інформації у керованій системі з метою забезпечення оптимального функціонування виробничо-економічної системи.
Виробничо-економічна система великого машинобудівного підприємства, яка досліджується нами, є досить складною системою, оскільки складається з множини взаємодіючих підсистем - під
розділів виробничого призначення, які об'єднані множиною виробничо-економічних взаємозв'язків. Проте узагальнену модель виробничо-економічної системи підприємства можна представити у вигляді трьох взаємодіючих блоків: блоку ресурсів підприємства, функціонального блоку і блоку бізнес-процесів (рис. 5.).
Блок ресурсів виробничо-економічної системи підприємства охоплює трудові, матеріальні, енергетичні, фінансові та інформаційні ресурси підприємства. Функціональний блок споживає ресурси щодо здійснення виробничих процесів та забезпечення необхідних показників конкурентоспроможності продукції. Блок бізнес-процесів використовує комплекс функцій для просування цієї продукції на ринок.
Процес функціонування виробничо-економічної системи слід характеризувати певним виглядом і засобом перетворення всіх вхідних потоків у потоки на виході. Вважаємо, що випуск конкурентоспроможної продукції має бути розглянутим як процес перетворення відповідних виробничих ресурсів. Представимо на рис. 5. схему функціонування підприємства.
Сукупність потоків ресурсів, що надходять до виробничо-економічної системи, утворюють вектор входу Х. Результати процесів, які протікають у виробничо-економічній системі, втілюються у потоках аналогічного складу, сукупність яких утворює вектор виходу Y. Таким чином, за допомогою впорядкованої пари показників пропонуємо [] охарактеризувати функціонування виробничо-економічної системи підприємства.
Ефективність функціонування цієї системи зумовлюється чинниками, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Тому результативність виробничо-економічної діяльності, а отже, і перспективи її розвитку визначаються потенціалом розвитку і кон'юнктурою, тобто поєднанням зовнішніх і внутрішніх умов. Тому, принципова можливість та умови застосування тих або інших засобів підвищення конкурентоспроможності й ефективності виробничо-економічної діяльності, а також управління конкурентоспроможністю та функціонуванням виробничо-економічної системи, мають бути визначеними за допомогою аналізу відповідної моделі функціонування цієї системи.
Зміст діяльності складають виробничо-економічні процеси, тобто засоби перетворення ресурсів, які зумовлюють загальні функції підприємства при виробництві необхідної номенклатури продукції з відповідними показниками якості й конкурентоспроможності. При дослідженні систем з метою оптимального управління виробництвом конкурентоспроможної продукції слід виконати аналіз функцій, які властиві цим системам у рамках господарського механізму машинобудівного підприємства.
Міра достовірності моделі функціонування підприємства повинна ґрунтуватися на формалізації найзагальнішої функції, що виконується підприємством. Як відомо [], функція - це суттєва ознака будь-якої виробничо-економічної системи. У процесі свого функціонування будь-яка виробничо-економічна система виконує функції управління, прийняття рішень і контролю. При виконанні цих функцій задача полягає у забезпеченні оптимального функціонування з урахуванням загальної мети щодо конкурентоспроможності продукції, при цьому мають бути врахованими, як зовнішні, так і внутрішні дії.
У найзагальнішому вигляді, представимо виробничо-економічну діяльність як функцію перетворення ресурсів у конкурентоспроможну продукцію машинобудівного підприємства. При аналізі функцій, поведінки та структури виробничо-економічної системи слід брати до уваги їх динамічний характер, що складається під впливом комплексу впливових дій. Врахування динамічних властивостей виробничо-економічної системи необхідно щодо обґрунтування управлінських рішень з конкурентоспроможності продукції.
Введемо позначення для математичного опису поведінки виробничо-економічної системи машинобудівного підприємства:
Мi - параметри потоків матеріальних ресурсів;
Еi - параметри потоків енергетичних ресурсів;
Li - параметри потоків трудових ресурсів;
Fi - параметри потоків фінансових ресурсів;
Ii - параметри потоків інформаційних ресурсів.
Таким чином, простір вхідних величин виробничо-економічної системи машинобудівного підприємства можна представити наступним чином:
. (5.)
Необхідно дослідити властивості цієї виробничо-економічної системи. Автор роботи [] звертає увагу на комплекс властивостей систем, при цьому відмічає, що ці властивості повинні аналізуватися та описуватися при вивченні конкретних економічних систем.
Враховуючи думки багатьох авторів [; та ін.], вважаємо, що головне місце при дослідженні властивостей виробничо-економічної системи займає аналіз зв'язків, який виражає відносини, що взаємно утворюють структурні елементи системи. Щодо опису головних елементів виробничо-економічної системи, і головне - організації процесу управління конкурентоспроможністю, важливу роль має поняття зворотного зв'язку. Особливо важливу роль виконують зворотні зв'язки у комплексному процесі управління виробничо-економічними системами, оскільки на їх основі здійснюються три ключові процеси управління: власне управління, контроль та прийняття рішень з конкурентоспроможності продукції. У виробничо-економічній системі машинобудівного підприємства, що досліджується нами, зворотний зв'язок виявляється завдяки взаємодії вхідних ресурсів і вихідних величин - показників конкурентоспроможності машинобудівної продукції (рис. 5.).
Відповідно до загальної теорії управління [, с. ], процес управління виробництвом конкурентоспроможної машинобудівної продукції можна представити як взаємодію двох систем (рис. 5.) - управляючої та керованої.
Система управління виробництвом конкурентоспроможністю продукції машинобудівного підприємства функціонує на базі інформації про стан об'єкту, його входів X (матеріальні, енергетичні, трудові, фінансові, інформаційні ресурси) і виходів Y (готова продукція, економічні та фінансові показники) відповідно до поставленої за мету - забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції. Управління системою здійснюється шляхом подачі управлінської дії - рішення щодо виконання плану випуску конкурентоспроможної продукції, з урахуванням зворотного зв'язку - поточного стану керованої виробничо-економічної системи підприємства та зовнішнього середовища і (зовнішнє середовище, органи управління вищого рівня) [].
Призначення управляючої системи - формування таких дій на керовану виробничо-економічну систему, які мають спонукати останню прийняти стан, який визначено метою управління. Стосовно машинобудівного підприємства вважаємо, що мета управління - це виконання виробничої програми випуску конкурентоспроможної продукції в умовах обмежених виробничих ресурсів. Управляючі дії - це плани робіт під
розділів. Зворотний зв'язок - це дані про хід виробництва, зокрема про випуск і переміщення виробів, стан устаткування, запаси на складі, поставки ресурсів, виробничі резерви та ін.
Враховуючи, що суттєву дію у сучасних умовах на функціонування виробничо-економічної системи підприємства має зовнішнє середовище, тому вважаємо, що у системі управління повинен реалізовуватися принцип адаптації, який полягає в тому, що можуть змінюватися параметри і структура системи, також може змінюватися програма, алгоритм функціонування та управляючі впливи, тобто здійснюватися самоорганізація. Самоорганізація [] передбачає наявність таких пов'язаних з нею властивостей, як адаптивність, стійкість, стан динамічної рівноваги, диференціація та лабільність.
Адаптивною системою машинобудівного підприємства будемо вважати систему, яка в процесі функціонування може пристосовуватися до зміни внутрішніх і зовнішніх умов з метою підвищення якості в управлінні конкурентоспроможністю. Таким чином, адаптацію розглядаємо як процес цілеспрямованого пристосування виробничо-економічної системи машинобудівного підприємства до складних умов сучасного зовнішнього середовища при створенні конкурентоспроможної продукції.
Відзначимо, що важливий клас систем управління складають ієрархічні системи, які мають багаторівневу структуру. Об'єднання елементів у системах управління здійснюється шляхом прямих та зворотних взаємозв'язків, наявність яких визначають важливі властивості системи управління. Важливою особливістю, якою володіють системи управління з високою різноманітністю, є самоорганізація. Адаптація, самоорганізація так само, як і еволюція, - це стохастичні (ймовірні) процеси, які зумовлюються та забезпечуються в системі управління завдяки наявності зворотних зв'язків. Враховуючи результати робіт [; ; ; та ін.] представимо схему системи управління зі зворотнім зв'язком на рис. 5
Щодо обґрунтування управлінських рішень, пов'язаних з підвищенням конкурентоспроможності продукції, важливо вивчити динамічні властивості виробничо-економічної системи. Особливу актуальність