РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ СТОСОВНО ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ
Необхідність проведення грунтовних змін у формах власності, виробничих
відносинах, організації суспільного життя визнається значною частиною громадян
України – від Президента до пенсіонера, політичними партіями і громадськими
організаціями [79]. Суперечки розпочинаються там, де заходить мова про межу
втручання держави в процеси виробництва, розподілу та перерозподілу валового
національного продукту. Інакше кажучи, потрібно більше чи менше державного
втручання в названі процеси. Варто відмітити, що подібні суперечки характерні
не тільки для нашої країни, а так чи інакше для всіх країн світу. І жодна з
країн світу не може заявити, що вона раз і назавжди вирішила для себе це
питання. Слід лише зауважити, що жодна з розвинутих країн не має і ніколи не
мала в минулому такої форми організації виробництва, як колективне
сільськогосподарське підприємство.
Державне регулювання може відбуватися за двома напрямками – прийняттям
відповідних законів та безпосереднім розпорядженням. У першому випадку
відбувається опосередковане втручання, у другому випадку – безпосереднє, що
можливо лише за тієї умови, що сама держава є власником того, чим вона
розпоряджається.
В дискусіях навколо земельної реформи та суперечках щодо ролі держави не слід
забувати, що держава в більшості випадків не є власником основного засобу
виробництва в сільському господарстві – землі, адже більша частина земель
сільськогосподарського призначення передана з державної у власність колективних
сільськогосподарських підприємств, де право на земельну частку мають члени цих
підприємств, включаючи пенсіонерів. Уже в силу такого стану речей держава
повинна вирішувати питання проведення земельної реформи шляхом прийняття
законів, котрі б регулювали правила володіння землею та її цільовим
використанням. Питання організації виробництва повинно перейти до компетенції
власників основного засобу виробництва.
Більшість сільськогосподарських підприємств, отримавши землю та майно у
власність, робили вигляд, що продовжують залишатися колгоспами з усіма їх
атрибутами – неефективною організацією виробництва, низькою продуктивністю
праці, застарілою системою управління, колективною безвідповідальністю і
нехлюйством. Колгоспів у радянському розумінні цього слова не існує і існувати
не може по тій простій причині, що не існує тієї системи, в рамках якої вони
могли функціонувати. Адже колгосп – це не тільки організаційно-правова форма,
але і спосіб організації суспільного життя. Члени колгоспу зобов’язані були
працювати в ньому, а підприємство – забезпечити їх роботою і заробітною платою,
певними послугами та об'єктами соціальної сфери. Держава ж, маючи у своїй
власності основний засіб виробництва – землю – визначала всі напрямки
функціонування колгоспу – від дати оранки поля до ціни на продукцію. Держава
уособлювала в собі замовника, керівника, контролера, покупця і продавця
(постачальника). Сьогодні ці функції належать переважно суб'єктам
підприємницької діяльності різних форм власності, в тому числі самим
підприємствам. Структура виробництва, нормативи оплати праці, постачальники і
покупці визначаються підприємством самостійно, або продовжують функціонувати по
інерції. Причому уже сьогодні можна стверджувати, що чим більше інерції, тим
гірший стан справ стан у підприємстві.
На практиці перетворення у сільському господарстві відбуваються у двох
напрямках – власне приватизація землі і майна колективних підприємств та
створення підприємств на основі приватної форми власності на землю і майно.
Приватизацію землі умовно можна поділити на приватизацію присадибних та садових
ділянок та приватизацію земель сільськогоспо-дарського призначення, переданих у
колективну власність.
Приватизація земельних ділянок в Україні практично закінчилась, не викликавши
жодних емоцій ні в політичних структурах, ні в суспільній думці і сприйнята
була як цілком розумний крок. Приватизація землі колективних
сільськогосподарських підприємств справа хоч і не нова, але відбувається досить
повільно з цілого ряду причин юридичного, економічного, політичного характеру.
Немалу роль тут відіграє і суспільна думка щодо процесів реформування аграрного
сектору України.
Для аналізу скористаємося даними дослідницьких організацій, що в різний час
виконували соціологічні дослідження з питань аграрної реформи. Вибір саме на
цих дослідження грунтується на тому, що проводилися вони за схожими
методиками.
– 1996 рік. Дослідження “Реформа-мер”: опитування голів обласних державних
адміністрацій (N=23) та районних адміністрацій за репрезентативною вибіркою
(N=157). Виконавець – Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту
соціології НАН України. Керівник дослідження – Саєнко Ю.І. [80];
– 1996 рік. Дослідження “Проект земельної реформи”. Виконавець – компанія
“Соціс”. Керівник дослідження – Чурилов М.М. Вибірка репрезентативна. Обсяг
вибірки – 804 респонденти, що представляють членів 67 колективних
сільськогосподарських підприємств в 10 регіонах України. До складу кожного
регіону включено по дві області [27];
– 1998 рік. Дослідження “Земельна реформа-1998”. Виконавець – Український
інститут соціальних досліджень. Керівник дослідження – Яременко О.О. Вибірка
квотна цільова. Обсяг вибірки – 1200 респондентів, що презентують 50
реорганізованих та 50 нереорганізованих підприємств (КСП) в десяти регіонах
України. До складу кожного регіону включено одну область [27];
– 1999 рік. Дослідження “Земельна реформа - 1999”. Виконаве
- Киев+380960830922