РОЗДІЛ 2
Особливості укладення договору оренди транспортних засобів
Укладення договору оренди транспортних засобів, як і інших цивільно-правових договорів, базується на додержанні принципів цивільного права України, закріплених у Конституції України [63]1, Цивільному кодексі України та інших нормативних актах. Зокрема, найбільш чітко проявляється принцип свободи особистості, який означає свободу людини в самовизначенні, у визнанні за нею всіх невід'ємних прав у різних сферах громадського життя. Саме із принципу свободи випливає свобода власності, свобода підприємництва та свобода договору [36] 2.
У правовій літературі поняття свободи договору характеризується певними рисами. Це вільне волевиявлення сторін під час укладення договору, вільне визначення предмета договору (якщо він не вилучений з цивільного обігу або тільки обмежений в ньому), вільне визначення умов договору, вибір форми договору, розірвання договору за вимогою однієї з сторін, визначення наслідків невиконання або неналежного виконання умов договору [2]3.
Такий характер відносин повинен зберігатись і при укладенні договору оренди транспортних засобів як різновиду цивільно-правових угод.
Як складову частину свободи договору слід розглядати свободу укладення договору, що означає право фізичних та юридичних осіб за своїм розсудом укладати договори , якщо це не суперечить закону або не обмежує інтереси інших осіб. Цей принцип демонструє автономію, незалежність волевиявлення громадян та юридичних осіб. Вони вільні у визначенні своїх прав та обов'язків на підставі договору.
Але, як зазначається в літературі, свобода договору взагалі і свобода укладення договору зокрема не може бути абсолютною, тому що людина, яка живе в суспільстві, не може бути абсолютно вільною. Вона повинна дотримуватись правил цього суспільства, щоб свобода однієї людини не порушувала свободи іншої.
Таким чином, закон встановлює певні межі свободи укладення договору, щоб вільне волевиявлення учасників договору не порушувало інтересів суспільства.
Як вже згадувалось в цій роботі, тривалий час у нашій державі при планових засадах економіки підставою укладення договору було волевиявлення, яке прямо або побічним шляхом було сформоване під впливом загальних планових завдань. На сьогоднішній день підставою укладення будь-якого договору є вільне волевиявлення сторін, обумовлене свободою підприємництва та свободою договору. І якщо укладення того або іншого договору заплановано в майбутній діяльності фізичної або юридичної особи, плановість продиктована виключно суб'єктивними економічними потребами.
Цивільним законодавством України передбачений особливий порядок укладення договорів, які застосовуються переважно в сфері підприємництва та господарювання.
У вітчизняній літературі виділяються дві стадії укладення договору - направлення пропозиції про укладення договору(оферти) та прийняття цієї пропозиції адресатом (акцепт). Також існує думка про існування трьох стадій: направлення оферти, прийняття пропозиції про укладення договору (тобто акцепт) та отримання акцепту відправником оферти [2]37. Останній варіант здається більш справедливим, тому що підкреслюється юридичне значення отримання акцепту оферентом.
В юридичній літературі відображені результати досліджень, які чітко окреслюють ознаки, притаманні оферті. А саме для того, щоб оферта мала юридичну силу, вона має відповідати наступним умовам: повинна бути направлена одній або декільком особам, висловлювати намір особи укласти договір та містити істотні умови договору. Якщо одна з умов буде відсутня у змісті пропозиції про укладення договору, оферта не може вважатися дійсною, що в свою чергу не тягне за собою прав та обов'язків для оферента.
Пропозиція укласти договір, як правило, є ініціативою майбутнього орендаря. Як свідчить практика, попит на транспортні засоби, що надаються в оренду, перевищує пропозицію. Враховуючи ці умови, власники транспортних засобів або уповноважені особи інколи самі виступають в ролі оферентів та пропонують укласти з ними договір оренди транспортних засобів. Тому важливе значення має вичерпна та своєчасна інформація про транспортні засоби, які тимчасово ними не використовуються. І якщо у ролі оферента виступає особа, яка має потребу в транспортному засобі, частіше вона звертається з пропозицією вже до певної особи (фізичної або юридичної). Власниками ж транспортних засобів здебільшого застосовується публічна оферта, тобто пропозиція про укладення договору, яка адресована до невизначеного кола осіб.
Оголошення публічної оферти власником транспортного засобу свідчить про його намір укласти договір з будь-якою особою, що погодиться на запропоновані умови. Отже, негайна заява про акцепт такої оферти може привести до укладення договорів оренди на більшу кількість транспортних засобів, ніж має оферент. Або згодом оферент мав би можливість "вибирати" контрагента серед тих, з ким він вже почав узгоджувальну процедуру, що неодмінно негативно впливатиме на інтереси тих, хто залишився за "бортом" та потягне за собою судові спори.
Автор публічної оферти, незалежно від того, чи це власник транспортного засобу, чи це особа, що бажає взяти його в оренду, не зможе в даному випадку укласти договір з усіма, хто дасть згоду на укладення договору оренди транспортних засобів. На момент укладення договору інша сторона стає вже конкретною особою, тому справжнє призначення публічної оферти не реалізується.
Крім того, якщо володар транспортного засобу застосовує публічну оферту, він повинен викласти її саме так, щоб вона відповідала вказаним загальним вимогам, що пред'являються до оферти. Стосовно оферти про надання транспортних засобів в оренду виконання всіх вимог практично неможливе, особливо щодо істотних умов договору. Тому публічна оферта буде мати характер повідомлення або оголошення.
Теорія цивільного права схильна розглядати оголошення такого роду, що розповсюджуються на телебачен