Розділ 2). Зауважимо, що у традиційній етимології не існує загальноприйнятого терміна allusion, який би розглядався як усталений спосіб формування значення слова. Ми не розглядаємо вживання allusion в контексті вказаного словника як термінологічне. Але вживання це не є випадковим і заслуговує на увагу. Воно має безпосереднє відношення до алюзивних стратегій і є водночас повноправним матеріалом для аналізу, тобто частиною автентичного дискурсу (в цьому випадку - дискурс наукового жанру). В ході аналізу шукаємо відповіді на запитання:
1. Чи слід розглядати allusion як сталий засіб формування лексичного значення у діахронії.
2. Чи можуть подібні іменникові вживання бути пояснені як один із аспектів натякання як стратегії.
Аналіз наведеної вище вибірки прикладів дозволяє констатувати:
1. 100% вживань мають форму X = allusion a + nom commun.
2. Перенос семантичного значення у кожному випадку ускладнений присутністю проміжної ланки (X > Y > Z), тоді як традиційний перенос значення здійснюється безпосередньо (X > Y : derange > fou). Виведення дійсного значення виразу інколи є складним завданням. Формування дійсного значення проходить три етапи:
а) Il dit X;
б) (En disant X) Il fait allusion a Y;
в) (En disant X et en faisant allusion a Y) Il veut dire Z.
Наприклад:
а) laissez-passer;
б) pouvoir magique de l'argent;
в) billet de banque.
3. Розглянемо кожен з арготизмів у аспекті смислового переносу. Якщо Z - значення арготизму, X - його буквальне значення, то відношення X > Z є типом смислового переносу. У корпусі 15 випадків метонімії та 2 випадки подвійної метонімії; 10 метафор; 3 випадки поєднання метафора / метонімія; 6 дискусійних випадків. Як-от: loger rue du croissant : [croissant > cornes > cocus] = etre cocus. Власне, такий перенос можна вважати метонімією + імпліцитна гра слів, але зрозуміло, що це є лише елементи складної алюзивної стратегії.
4. Абсолютна більшість (33) мають конотацію критичної оцінки, яка у контексті висловлювання надає йому ризикованої ілокутивної спрямованості негативної оцінки.
5. У контексті словника термін "allusion " використовується як один із засобів формування значення. Мається на увазі тип переносу на зразок: Avoiner < moissonneuse-batteuse. Його справді важко спів ставити з одним з традиційних типів (метафора, метонімія тощо). Так, у цьому конкретному випадку поєднуються (паралельно) гра слів, метафора, метонімія та продуктивний словотвір:
BATTREJeu de mots + metaphoreMOISSONNEUSE-BATTEUSE>>metonymieAVOINEsuffixationAVOINER
Рис. 3.4. Схема формування значення лексеми AVOINER (= battre).
Це - приклад лише однієї з лексем-натяків. Подана схема спрощена. Вона дозволяє показати, що:
a) за лексемою-натяком стоїть ціла комунікативна стратегія;
б) тип цієї стратегії ускладнений (а тому лексема має низький рівень конвенційності);
в) крім того, аналіз суцільної вибірки підтверджує положення про фактор комунікативного ризику як визначальний.
Таким чином, іменникове вживання allusion в контексті Dictionnaire de l'argot підтверджує результати нашого дослідження. Таке іменникове вживання є похідним щодо дієслівного faire allusion a / sous-entendre / insinuer. Allusion не є типом переносу значення, а типом мовленнєвої стратегії / акту. У процесі таких стратегій / актів використовуються нетривіальні лексичні засоби. З часом вони переходять в узус, хоча і залишаються ускладненими для розуміння. Етимологія таких лексичних одиниць спрощено пояснюється терміном allusion, який вказує на мовленнєву стратегію, в ході якої такий перенос значення сформувався.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
1. Натякання як стратегія є результатом взаємодії ряду факторів комунікативної ситуації, спрямованих на виконання схожих комунікативних завдань. Обумовлена комунікативним ризиком ілокутивна маніпуляція є визначальною ознакою, яка виділяє натякання у особливий стратегічний підтип.
2. Принципово відмінними, але однаково важливими є дві точки зору:
а) точка зору слухача пов'язана з проблемою розуміння. Сигналом про потребу нестандартної інтерпретації є певні загальноприйняті прийоми. Серед них - паралінгвістичні засоби, як-от інтонація чи міміка (їх ми не розглядаємо у цій роботі). Це можуть бути також мовні ресурси: фонетичні (варіанти вимови), лексичні (гра слів; арготизми), синтаксичні (повтор). Ми зупинились на двох конкретних прикладах: повтор та арготична лексика. Незмінним орієнтиром для правильного розуміння є інтенція мовця;
б) точка зору мовця пов'язана з комунікативним ризиком, вона змушує маніпулювати ілокуціями. Майже універсальним механізмом при цьому виступає створення умов для двозначності, яка обов'язково повинна поширюватись на ілокуцію. Повтор мовних одиниць є продуктивним механізмом такої стратегії.
3. Корелятом стратегії є мовленнєва інтенція. На її основі здійснюється інтерпретація натяку. У випадках мимовільного натяку визначальною є інтенція з точки зору слухача. Bизначальним для мовленнєвої стратегії не є матеріальні засоби її реалізації: вони є лише частиною складного процесу, керують яким комунікативні інтенції та обумовлені ними ілокутивні функції дискурсу.
4. Теорія переносу значення в ході породження / розуміння натяків потребує коригування, позаяк буквальне та небуквальне значення залучаються у різні мовленнєві стратегії. Небуквальна ілокуція виводиться безпосередньо з поєднання мовної компоненти та (не)конвенційного контексту висловлювання.
5. Поряд з когнітивними типами натяків власне мовні ознаки формують модель стратегії натякання. Аналіз прикладів засвідчує продуктивність повтору мовних одиниць як засобу ілокутивної маніпуляції. Продуктивність мовного повтору при натяканні пояснюється його імплікативним потенціалом та ефектом мовленнєвої економії. Обов'язкова ілокутивної маніпуляції. Найзручнішим механізмом ілокутивного ознака аномалії при нетривіальному повторі і в ході інтерпретації слугує