РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗА ОБРЯДОВИХ ТЕРМІНІВ
Положення про історичну змінність мови є в наш час однією з аксіома-тичних
істин мовознавства. Ідеї історичної змінності мови й спорідненості мов
народилися одночасно. До того ж, вони так тісно повўязані між собою, що мож- на
стверджувати: це два різних аспекти однієї і тієї ж ідеї.
Дослідження І.-Ю.Скалігера, Ю.Крижанича, Г.В.Лейбніца, Й.Добров-ського,
Ф.Шлегеля, Ф.Боппа, Р.-К.Раска, Я.Грімма, О.Х.Востокова, А.Шлей-хера, Г.Асколі,
А.Мейє та інших учених стали теоретичною основою компаративістики.
Незаперечним, на наш погляд, є той факт, що на тлі досить переконливих
єтимологій наукових термінів (установлюється навіть час процесу окремої
номінації), зовсім недослідженим є походження обрядових термінів і повўязана з
цим їх лексико-семантична характеристика.
Досить перспективною є спроба встановити культурно-мовні особливості
становлення обрядових календарних терміносистем трьох досліджуваних мов шляхом
визначення генетичної історії окремих обрядових календарних термінів цих мов.
2. 1. Наукова та народна етимологія: аспекти співвідношення
Основою будь-яких етимологічних досліджень виступає порівняльно-істо-ричний
метод. Він передбачає порівняння фонетичних та семантичних змін, які
відбуваються в словах різних споріднених мов, у діахронічному аспекті.
Порівняльно-історичний метод вимагає чітких принципів наукового
етимологізування.
Перший – принцип закономірностей фонетичних відповідностей підтверджується
довгим досвідом порівняльно-історичного мовознавства на різних його ділянках і
є доконечною передумовою наукової етимологічної роботи. Проте слід мати на
увазі, що фонетичні відповідності порівняно рідко з’являються у вигляді простих
відношень, які можна було б укласти у формули, що не припускають жодних
відхилень. Л.А.Булаховський зазначає, що “фонетичні закони здійснюються в
принципі тільки в замкненому, або точніше, у відносно замкненому середовищі,
тобто там, де існують умови для швидкого охоплення фонетичною тенденцією, що
народжується, колективу мовців, які однаково говорять” [36, с.169]. Та реально
цілком замкненого середовища не існує, тому що будь-який колектив мовців
спілкується з представниками інших мовних колективів, і середовище зазнає
певного впливу такого спілкування (запозичена лексика, синтаксичні звороти й
таке інше) .
Вивчення та встановлення етимології слів на наукових засадах вимагає
застосування поняття фонетичного закону, тобто потрібно, щоб звукові
відповідності між попереднім етапом історії однієї мови й наступними охоплювали
не окремі одиничні слова, а групу слів, де цей звук перебуває у відповідній
позиції.
Якщо, наприклад, після відпадання зредукованих голосних звуків ( Ъ, Ь ),
кінцеві дзвінкі приголосні в російскій мові втратили свою дзвінкість, то така
зміна повинна спостерігатися не в окремих словах, а в усьому складі російської
мови. Наслідки відпадання зредукованих у сучасній російській мові: зуб [зэп],
дед [д’йт], мороз [м рус], нож [нуш], хлеб [хл’йп] та інші.
Інший приклад, коли фонетичні відповідності підносяться до статусу фоне-тичного
закону. Старовинним групам *tl, *dl (суфікси), що збереглися в
західнослов’янських мовах (п. sadіo, mydіo, modіiж та інші), у південних та
східних слов’янських мовах відповідає спрощення (перехід в -l- /л/), наприклад,
укр. сало, мило, молити ; рос. сало, мыло, молить. Це можна довести також
фактом існування сполучення [-dl-] у польській мові (у прізвищах): п. Шидлов-
ский – рос. Шиловский, укр. Шиловський.
Слова можуть бути схожими одне з одним звуками та значеннями, проте коли ця
відповідність спостерігається в невеликій кількості слів і не має
загаль-номовного характеру, то можна говорити про випадковість цих
відповідностей. Це не буде фонетичним законом. Випадкові фонетичні
відповідності можуть наштовхнути дослідника на шлях помилкового
етимологізування. Так, В.Пізані доводить помилковість етимологічного зв’язку
між словами італ. massa “маса” та massimo “максимальний”, бо massimo < лат.
maximus “найбільший”, а massa < лат. massa “тісто, закваска”.
М.Фасмер зазначає помилковість етимологізування рос. балабан “великий
мисливський сокіл, Falco lanarius або Falco nobilis” від перс. pahlavan, з яким
його повўязував Ф.Корш (”Слово о полку Игореве”, СПб, 1909) і дає свою
етимологію: рос. балабан запозичене з тур., крим.-татар. balaban – 1. “з
вели-кою головою”, 2. “рід птаха-хижака” [Фасмер, 1, с.111].
Порівняння різних станів однієї мови наштовхнуло О.Востокова та Я.Грімма на
ідею мовного архетипу (праформи). Якщо мови-предка вже не існує, то можна
штучно змоделювати цю мову шляхом моделювання її звукової, граматичної та
лексичної будови. Проте це моделювання має спира-тися на матеріальні свідоцтва:
інформацію, що містять писемні пам’ятки куль-тури, живі, функціонуючі мови.
Отже, мовний архетип, чи праформа, – це первісний фонетичний вигляд окремої
словоформи, який вона мала в прамові.
Проведені дослідження Р.Раска, Я.Грімма, О.Востокова, Г.Асколі в галузі
морфонології свідчать, що, на відміну від законів природи, дія фонетичних
законів обмежена простором і часом:
фонетичний закон може діяти в групі мов, в одній мові й навіть у діалекті
однієї мови (не треба змішувати із звуковими відповідностями);
фонетичний закон має початок дії і кінець дії, виражені в часових категоріях.
Проте треба зазначити, що дія одного фонетичного закону може бути частково
спинена дією іншого фонетичного закону. Таке нове розуміння фонетичного закону
було сформульоване К.Вернером та младограматиками
(Г.Остгофом, К.Бругманом,
- Киев+380960830922