РОЗДІЛ 2
КЛЮЧОВІ СЛОВА ПОТОЧНОГО МОМЕНТУ В МІЖКУЛЬТУР-
НІЙ КОМУНІКАЦІЇ ............................................................
2.1. Тематичні групи КСПМ ............................................
2.2. Термінологічна лексика ............................................
2.2.1. Будівельна лексика ..........................................
2.2.2. Лексика відношень спорідненості .......................
2.3. Запозичені слова .....................................................
2.4. Слова-гасла ...........................................................
2.5. Застаріла лексика ....................................................
2.6. Нова ідеологізована лексика ......................................
2.7. Розмовна лексика ....................................................
2.8. Топонімічна лексика ................................................
2.9. Антропонімічна лексика ..........................................
2.10. Зооморфічна лексика ..............................................
2.11. Символічні кольоропозначення .................................
2.12. Українська лексика ................................................
Висновки до розділу 2 ...........................................................
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ........................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....................................
ДОДАТОК А
Тематичні групи КСПМ та їх франкомовні дискурсні відповідники ..
5
13
13
16
22
24
29
36
46
51
56
56
61
66
72
82
84
87
92
97
100
110
115
128
135
146
152
160
178
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
КСПМ
ЛО
НКК
РПД
[1-91-10]
- Ключові слова поточного моменту
- Лексична одиниця
- Національно-культурний компонент
- Радянський політичний дискурс
- "Московские новости" ("Nouvelles de Moscou"),
№1, 1991 рік, сторінка 10
ВСТУП
Сучасне політичне життя нашої країни і держав колишнього Радянського Союзу пов'язане з глибокими змінами, що виражаються в переосмисленні історичного досвіду, відмові від старих ідеологічних настанов і створенні нової системи цінностей. "Свідком" цих процесів є один із ключових елементів політичної культури суспільства - політична мова.
За способом передачі інформації вона поділяється на вербальну і символічну (спеціальні знаки, емблеми, ритуали) [33, 546; 197, 408]. У функціональному плані розмежовують професійну мову політичних відомств (інструкції, розпорядження, листування) і доступнішу загальновживану мову публічного політичного мовлення, яка й розглядається в даній праці.
Враховуючи наукові традиції радянської філологічної школи, а також широке використання у вітчизняній та зарубіжній лінгвістичній літературі кількох термінів для опису одного об'єкта - "мова політики", "політичне мовлення", "політичний дискурс" - відзначимо їх майже рівновартісне функціонування в цьому дослідженні. Поширений наразі термін "політичний дискурс", запозичений з французької школи аналізу дискурсу, точніше відбиває суть даного феномену під кутом зору комунікативної діяльності як водночас ідеоло- гічного процесу і мовної сутності, тоді як стерта метафора "мова політики" є, на наш погляд, ширшим поняттям, що включає і паралінгвістичний рівень.
У зарубіжній філології давно виробилася традиція вивчення мови політики [46; 107; 108; 155; 156; 158; 161; 162; 163; 171; 173; 175; 176; 178; 181; 183-185]. У радянському мовознавстві не було прийнято аналізувати мовлення своїх політичних діячів, за винятком класиків марксизму-ленінізму, насамперед, з ідеологічних міркувань [43, 37; 133]. Через те лінгвісти зверталися до західних джерел, розглядаючи мову та стиль буржуазної пропаганди, а радян- ський політичний дискурс залишався "terra incognita" [62, 132].
В останні роки сучасна політична комунікація викликає активну зацікавленість вчених [4; 5; 6; 8; 56; 68; 76; 83; 94-96; 110; 164-166; 168; 182; 207], що значною мірою пов'язане з ґрунтовними соціальними зрушеннями, які відбулися 1991-92 року. Аналіз мови на цьому хронологічному зрізі дозволяє побачити особливості її розвитку, що виявилися чи щойно вималювалися у зв'язку з перетворенням політичних цінностей соціуму та зміною його ідеологічної орієнтації.
Саме цієї доби відбувається формування нового політичного дискурсу, якому на відміну від радянської офіційної мови притаманна ідеологічна диференційованість. Політичне розмежування суспільства, існування опозиційних ідеологічних доктрин впливає на мовну сферу. Дискурсна формація [108, 45], що відповідає кожному соціуму, стає подільною на кілька "дискурсних полів" із певним набором ключових, гаслових слів, понять та суджень, які виділяють і характеризують той чи інший політичний напрямок [123, 7]. Маючи явну і приховану оцінність, політичний словник варіює всередині однієї національної мови. Це дозволяє говорити не про існування в ній ідеологічно "чужих мов", а про наявність кількох політичних дискурсів.
З кута зору мовленнєвої діяльності політичний дискурс являє собою особливу модель комунікативного процесу, що має ідеологічну визначеність, і особливу систему застосування мовних засобів для пропагу