РОЗДІЛ 2
ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ 20-х - 60-х рр. ХІХ ст.
2.1. Коло джерел вивчення історії мови
Як відзначають деякі дослідники, головним надбанням мовознавства
20-х - 60-х рр. ХІХ ст. стала теза про змінюваність мови [85, с. 23].
Підкреслимо, що розробка цієї тези спричинилася до виникнення ідеї нерівномірності розвитку мовних елементів, які належать до різних рівнів мови [там же]. З нашого погляду, саме ця ідея, в основі якої лежить принцип історизму, сприяла виникненню порівняльно-історичного мовознавства і його подальшому розвитку.
Так, один з основоположників компаративістики та порівняльно-історичного методу О. Х. Востоков, якому, зокрема, належить ідея реконструкції праслов'янських носових голосних, зміг реконструювати їх завдяки тому, що виділив у системі голосних сучасної йому польської мови як архаїчний "шар" носові голосні звуки. О. Х. Востоков з'ясував звукові відповідності між старослов'янською та сучасною дослідникові польською мовою, зазначаючи, що букви @, ¤, \, ± у кирилиці споконвічно позначали носові голосні звуки, подібні до польських, а отже, ці звуки, що з усіх слов'янських мов збереглися тільки в польській, існували в старослов'янській мові [62, с. 6]. О. Х. Востокову належить і заслуга відкриття звукового значення букв ъ і ь [там же, с. 8 - 9].
Спостереження такого типу поступово накопичувалися в лінгвістиці. Виникла потреба теоретично узагальнити їх. У російському мовознавстві таке узагальнення зробив І. І. Срезневський. З його погляду, у будь-якій мові "не все перетворюється рівномірно, дещо скоріше, дещо повільніше, і внаслідок цього мова стає зв'язком частин, створених у різний час, давніх і нових" [266, с. 21]. Слідом за І. І. Срезневським цю тезу розробляв Ф. І. Буслаєв [44, с. 29]. У зв'язку з цим І. О. Бодуен де Куртене вбачав одну з найважливіших особливостей мовознавства ХІХ ст. у тому, що вчені почали розрізнювати в мові різні за часом нашарування [27, т. 2, с. 7].
Яке ж завдання виникає у зв'язку з цим перед лінгвістами? І на це запитання І. І. Срезневський дав відповідь. На його думку, перед дослідниками мови стоїть завдання "відрізняти давні форми від нових" [266, с. 34]. Для цього необхідно "не випускати з уваги загального ходу змін мови, розуміти хід змін інших споріднених мов і наріч", і, використовуючи "методу порівняльну", досліджувати в давніх писемних пам'ятках "уривчасті залишки старовини" [там же].
Це висловлювання І. І. Срезневського видається нам дуже показовим і потребує коментаря. З одного боку, тут ідеться про таке важливе джерело вивчення історії мови, як сучасні діалектні дані (причому до уваги береться матеріал говорів не тільки тієї мови, що досліджується, а й споріднених мов). З іншого боку, І. І. Срезневський називав інше важливе джерело вивчення історії мови - матеріал давніх писемних пам'яток - і вказав на необхідність виділення в них архаїчних елементів (як, власне, і в говорах сучасних мов). Фактично І. І. Срезневський виділив три джерела вивчення історії мови: 1) дані сучасної мови в сукупності її говорів; 2) дані споріднених їй мов у сукупності їхніх говорів; 3) матеріал давніх писемних пам'яток.
Розглянемо, як до цих та інших джерел вивчення історії мови підходили українські й російські мовознавці 20-х - 60-х рр. ХІХ ст.
Порівняльно-історичне вивчення слов'янських мов починається з праці О. Х. Востокова "Рассуждение о славянском языке" (1820) [62]. Досліджуючи наукову спадщину О. Х. Востокова, мовознавці найбільшу увагу приділили таким відкриттям ученого, як установлення хронології низки пам'яток старослов'янської мови, визначення її відмінностей від давньоруської мови, її фонетичних і морфологічних особливостей, зокрема з'ясування значень старослов'янських юсів та єрів, пояснення закінчень у прикметниках і т. ін. Відкриття О. Х. Востокова стали одним із перших у світовій науці прикладів застосування порівняльно-історичного методу в мовознавстві [338; 16; 155; 286].
Щодо проблеми джерел вивчення історії мови, то дослідники, аналізуючи спадщину О. Х. Востокова, відзначили, що вчений, прагнучи розшифрувати значення кириличних юсів та єрів, вийшов за межі давніх писемних пам'яток і звернувся до звуків сучасних слов'янських мов: О. Х. Востоков спирався на приклади з Остромирового євангелія та на матеріал сучасної вченому польської мови та інших слов'янських мов [63, с. 17].
Принципово важливим є твердження вченого про можливість реконструкції системи праслов'янської мови через детальне дослідження та порівняння слов'янських мов і діалектів, які збереглися. О. Х. Востоков зазначає, що кожна із "новослов'янських" мов (з урахуванням її діалектів) зберегла певні особливості праслов'янської мови; це можна бачити, порівнюючи їхні граматики та словники з матеріалом пам'яток, які залишилися від старослов'янської мови. Праслов'янську мову вчений уявляв собі як групу дуже близьких один до одного діалектів, якими говорили окремі слов'янські племена, легко розуміючи одне одного. Відмінності, на думку О. Х. Востокова, не стосувалися граматичних форм, а полягали здебільшого у вимові й у вживанні деяких особливих слів. Наприклад, східні слов'яни здавна говорили волость відповідно до старослов'янського власть, город відповідно до старослов'янського градъ; берегъ відповідно до старослов'янського брhгъ тощо [62, с. 17].
Стосовно лінгвістичної спадщини М. Н. Каткова дослідники зазначили, що свою теорію звукового значення ъ та ь М. H. Катков доводив, описуючи вживання цих букв у давніх пам'ятках, особливо в Остромировому євангелії, та залучаючи порівняльний матеріал із слов'янських та інших індоєвропейських мов. Метою дисертації М. Н. Каткова "Об элементах и формах славяно-русского языка" (1845) було виділити елементи, з яких склалися слова та розвилися форми російської мови, тобто "з'ясувати той шлях, протягом якого мова узагальнювалася; намагатися підійти якомога ближче до тієї найдавнішої доби, коли мова сама впер
- Київ+380960830922