РОЗДІЛ 2
ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ УМОВИ ТА РОСЛИННІСТЬ ЯЛТИНСЬКОГО ЗАПОВІДНИКА
Ялтинський заповідник, площа якого складає близько 14500 га, було засновано в 1973 році у південно-західній частині Кримського півострова, на південному макросхилі Головного пасма Кримських гір [106, 121, 158]. Територія його має вигляд смуги, що простягається уздовж узбережжя Чорного моря із заходу на схід від Фороса до Гурзуфа на 40 км, оточуючи Велику Ялту. В складі заповідника чотири заповідних лісництва - Алупкінське, Лівадійське, Гурзуфське та Оползнівське. Максимальна абсолютна відмітка території заповідника - 1320 м н.р.м. на г. Ай-Петрі [121]. За адміністративно-територіальним поділом заповідник належить до Ялтинської міської Ради [208]. За характером рослинності заповідник відноситься до Яйлинського та Гірськолісового геоботанічних округів Гірськокримської підпровінції Евксинської провінції Середземноморської лісової області [52, 215].
Надзвичайна мінливість факторів навколишнього середовища, значний діапазон цих змін від узбережжя моря до вершини Головного пасма Кримських гір обумовили формування на території Ялтинського заповідника середземноморської, середньоєвропейської, степової, лучної та петрофітної рослинності. Провідну роль в її формуванні відіграють геологічна будова, рельєф, клімат, гідрологічний режим та грунти.
2.1. Геологічна будова
Підняття окремих частин території Гірського Криму відбувалося в різні геологічні періоди, тому й вік грунтів та ґрунтоутворюючих порід різний. На території Ялтинського заповідника основними ґрунтоутворюючими породами виступають продукти вивітрювання тріасового, юрського, крейдяного, третинного та четвертинного періодів [150, 215]. Кримська гряда складена верхньоюрськими вапняками потужністю до 1500-2000 м, які залягають на нижньоюрських та верхньотріасових глинистих сланцях, що біля підніжжя гряди місцями виходять на поверхню. На платоподібних вершинах Головного пасма поширені верхньоюрські вапняки [161], й лише зрідка трапляються середньоюрські пісковики та конгломерати. За хімічним складом в заповіднику найчастіше зустрічаються кислі, лужні, карбонатні та безкарбонатні грунти, в геохімічному відношенні переважають елювіально-акумулятивні процеси на поверхнях з коричневими гірськими грунтами [150].
2.2. Рельєф та клімат
Рельєф в поєднанні з висотою місцевості над рівнем моря грає важливу роль у формуванні грунтового покриву, в просторовому розміщенні деревної, чагарникової та трав'янистої рослинності, а також у формуванні місцевих кліматичних умов. Положення Гірського Криму на північній межі субтропічного поясу, порівняно близько до Середземного моря, обумовлює м'який характер його клімату [106].
Рельєф Ялтинського заповідника гористий, порізаний багаточисельними глибокими ярами, байраками, каньоноподібними долинами невеликих річок та їх притоків. В орографічному відношенні гряда являє собою своєрідну, підняту на 1100-1300 м н.р.м. столовидну горбисту поверхню (яйлу), дуже розчленовану глибокими балками, ярами та долинами річок. Крутизна її схилів коливається від 10-20( до 40-60([121]. Місцями на поверхню виходять урвища висотою з декілька сотень метрів.
В нижній частині пасма та на Південному березі Криму переважають пологі схили крутизною 10(та вирівняні ділянки. Для цієї частини заповідника, ширина якої до 6-8 км, характерним є найтепліший в Криму субсередземноморський клімат, значну роль в формуванні якого грають тропічно-континентальні та морські повітряні маси [121, 215]. Максимальна кількість опадів в прибережній частині випадає в листопаді - березні, в зв'язку з чим зима тут волога та м'яка; мінімум опадів припадає на травень-жовтень. Середньорічна температура 13°C, середньосічнева 3,5°С, середньолипнева 24° С. Річна кількість опадів 550-560 мм. Безморозний період триває 247 днів. Середня кількість днів з сніговим покривом в цій частині заповідника дорівнює 11 [121,215].
В середній та верхній частині Головного пасма зустрічаються більш круті (30-40() схили, часто трапляються урвисті, круті скелі. В районі Фороса-Алупки і Ялти кручі сягають до 500 м і простягаються суцільною смугою. Характерною рисою клімату цієї частини є зміна з висотою всіх метеорологічних елементів. Клімат в цій частині заповідника помірно-прохолодний, з підвищенням висоти на кожні 100 м середньорічна температура знижується на 0,6(, а кількість опадів збільшується від 40 до 60 мм на кожний гектометр [121, 173, 215]. Середньорічна кількість опадів тут 770 мм , половина з яких випадає в теплий період року, в зв'язку з чим посушливих періодів в цьому поясі не буває, а вегетація переривається лише зимовим зниженням температури.
Вершину Головного пасма займають платоподібні нагір'я, які отримали назву яйли (у перекладі з татарського "пасовище"). До території Ялтинського заповідника входять Ай-Петринська, Ялтинська та частково Нікітська яйли. Ширина їх від декількох сот метрів до 5-7 км. Рельєф яйл плаский, зрізаний багаточисельними карстовими впадинами, вирвами, гребнями з відносною висотою 20-50 м, котловинами, крутими обривистими південно-західними й пологими північно-східними схилами. Клімат яйл помірний, помірно-прохолодний та вологий. Річна кількість опадів тут дорівнює 980-1050 мм і є найбільш високою для Криму. Максимум опадів випадає взимку, а мінімум влітку (наприклад, взимку на яйлі випадає 428 мм, а влітку 177 мм опадів) [150]. Температурний режим Ай-Петринської яйли (1180 м н.р.м) характеризується середньорічною температурою 5,7(С, середньолютнева 4(С, середньолипнева 15,4(С. Абсолютний мінімум температур дорівнює 26(С [215]. Безморозний період триває 150-160 днів, а кількість днів з сніговим покривом, який встановлюється у листопаді й утримується до середини квітня, складає 110 днів. Характерною особливістю клімату яйли є сильні південно-західні та південно-східні вітри "бора", максимальна швидкість яких дорівнює 30-40 м/с [121].
2.3. Гідрографія
Гідрографічна сітка