Вы здесь

Історіографія повстанського руху в Україні під проводом Н. І. Махна (1918-1921рр.).

Автор: 
Мармазова Тетяна Іванівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U002753
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ВИСВІТЛЕННЯ В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ІСТОРИЧНИХ ПЕРЕДУМОВ ТА ПРИЧИН МАХНОВСЬКОГО РУХУ 1918-1921 РОКІВ

Масштабність і тривалість повстанського руху, який розгорнувся в українському селі після революційних подій 1917 р., та перетворення України на арену протиборства різних суспільних, у тому числі політичних та військових угруповань, змусили вже перших дослідників цього питання звернутися до витоків та безпосередніх причин [69] надзвичайної революційної активності селян. Закономірно у цьому зв'язку, що названі проблеми знайшли відображення у наукових та науково-публіцистичних творах різнопланової тематики. У першу чергу йдеться про узагальнювальні праці з історії України [70] та громадянської війни [71], де передумови і причини селянських повстань представлені у контексті комплексної характеристики суспільних явищ. Ці обставини дозволяють простежити характер їх взаємозв'язку, виявити ступінь органічності загальним тенденціям розвитку України.
Проблеми зумовленості махновського та інших рухів в Україні 1918-1921 років торкалися у своїх працях і дослідники тогочасних політичних [72], соціально-економічних [73] та націотворчих процесів [74].
Окрему групу становлять наукові праці, присвячені загальній історії анархістських рухів в Україні та Росії [75]. Разом з філософськими та історіософськими працями спорідненої тематики [76] вони розкривають універсальні риси й національну специфіку цього суспільного феномену співвідношення внутрішніх і зовнішніх чинників утвердження анархічних ідей на національному ґрунті.
Нарешті, основну групу становлять роботи, автори яких, зосередившись на дослідженні махновського повстання в цілому, предметніше характеризують його передумови і причини. Йдеться передусім про праці М. Кубаніна, В. Руднєва, І. Тепера, Д. Лебедя, В.В. Комина, В.М. Волковинського, В.Ф. Верстюка, С.М. Сєманова, В.С. Горака та інших [77].
Перетворення селянського руху в самодостатній політичний та військовий фактор в Україні періоду громадянської війни підкреслювало суперечливість марксистської тези про слабку класову свідомість та недостатню згуртованість селянства, тому перед істориками радянської школи одразу постала проблема узгодження класового підходу в оцінці подій з науковим, тобто об'єктивним. Вирішення цього методологічного та морально-етичного питання кожним із дослідників повстанського руху значною мірою зумовило як досягнення, так і серйозні прорахунки в характеристиці різних аспектів цього явища.
Перший період у дослідженні повстанського руху під проводом Н.І. Махна охоплює 20-ті роки. У пошуках передумов махновського руху, тобто виявлення його історичних витоків, дослідники того часу звернулися насамперед до блоку соціально-економічних питань. Уже у 1921 році виходить праця Д.З. Лебедя "Итоги и уроки трех лет анархо-махновщины", в якій автор розкриває низку факторів, що уможливили цей рух. Д.З. Лебедь зазначав, зокрема, що дрібнобуржуазна стихія періоду громадянської війни була підготовлена самим фактором заможності села в Україні та пануванням у ньому куркуля та середняка. "В той час як селянин Центральної Росії, - зауважував він, - мав середній наділ до 2 десятин, в Україні він становив 6-8 десятин. Те, що для України було середнім господарством, у Росії вважалося куркульським" [78]. Отже, як вважав Д.З. Лебедь, саме економічні відмінності пояснювали той факт, що українське селянство піддавалося впливу Радянської влади повільніше, ніж російське. Росія не знала такого масового і тривалого селянського повстанського руху, який був в Україні.
Порівняно високий рівень забезпеченості українського села, на думку більшості авторів того часу, можна вважати передумовою повстанського руху взагалі, спрямованого не тільки проти більшовиків, але і будь-яких інших претендентів на упокорення села. Відшукуючи корені махновщини в особливостях соціально-економічного становища південноукраїнського селянства М. Кубанін (1927) та В. Руднєв (1928) запропонували більш диференційований підхід до аналізу його соціального статусу. Зокрема, акцентувалася увага на значному розшаруванні селянства та особливій ролі куркульства в селі, звідки "незаможні селяни відсорбовувалися містом та великою промисловістю" [79].
"Вищі верстви селянства", зазначав В.Руднєв, ще до революції опікувалися збільшенням своїх земельних володінь. У процесі швидкого зростання заможного селянства створювалися фермерські господарства, на шляху яких стояли поміщики. Цим зумовлювалася особлива активність селян півдня у ліквідації поміщицького землеволодіння та закріпленні за собою експропрійованих поміщицьких земель [80]. Отже, В. Руднєв та М. Кубанін одностайні у визнанні того, що на момент розгортання громадянської війни в українському селі, особливо на півдні України, існував чисельний прошарок заможних господарів, який у разі потреби міг виступити і проти реставрації поміщицького землеволодіння, і проти соціалізації землі та практики широких конфіскацій продовольства, фуражу в умовах військового часу.
Яким же був стан незаможного й малозаможного селянства в дореволюційний час та як він позначився на потенціалі й спрямованості махновського руху? М. Кубанін, солідаризуючись з В. Руднєвим, підкреслював у цьому зв'язку, що біднота, хоча і становила значну частину населення степової частини України (тобто регіон махновського руху), фактично не впливала на життя села, оскільки за наявності великих індустріальних центрів майже повністю мігрувала до міста, а у селі залишалися тільки середняки та заможні селяни. Те ж саме відбувалося з сезонними працівники, які виконавши свої зобов'язання, також поверталися в міста, й українське село залишалося без впливу незаможників [81].
На нашу думку, М. Кубанін та В. Руднєв дещо перебільшували масштаби відтоку незаможного селянства в міста, оскільки значна частина пролетарізованої верстви залишалася, перетворюючись у сільську вільнонайману робочу силу. Це давало надію на можливий підйом власного зубожілого господарства і до того ж