РОЗДІЛ 2
КОНОТАТИВНИЙ АСПЕКТ ПАРАДИГМАТИЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ
2.1. Парадигма як ознака системності
Поняття парадигми є неоднорідним за визначенням. Так, Ф. де Соссюр говорить про парадигми, або асоціативні групи у їх взаємозв'язку та взаємоперетину - такі відносини, завдяки яким члени парадигми не лише асоціативно зближуються у свідомості, але й стає очевидним характер їх зв'язку. Таким чином формуються декілька асоціативних низок у відповідності до типів відносин, причому одна парадигматична одиниця може належати до декількох рядів одночасно [161, с. 158]. Парадигматичні відносини як результат зближення у свідомості окремих слів з утворенням відповідних груп розглядає й Г. Пауль [132, с. 128]. Зближення має різні форми, наприклад, як модель або схема організації класу або сукупності одиниць (вужче розуміння сутності парадигми за [312, с. 366]). Трактування поняття парадигми як інваріантної схеми організації та взаємодії одиниць відповідає завданням систематичного вивчення словоформ, граматичних категорій, що моделюються. Лексика, а тим більш фразеологія, не належить до шару мовних одиниць, що підлягають чіткому моделюванню, тому така дефініція здається надмірно вузькою для визначення парадигматичних відносин ФО. Отже надалі ми дотримуватимемося ближчого до Соссюра розуміння парадигми як класу одиниць, що протиставлені одна одній, але мають спільні ознаки або викликають спільні асоціації.
Переваги парадигматичного підходу до вивчення лексики полягають в тому, що лексична або фразеологічна одиниця розглядається не як замкнена функціональна система, а як елемент у певній системі опозицій різного роду, що дозволяє визначити загальні й диференційні ознаки членів парадигми [88, с. 5; 102, с. 45].
Фразеологічна парадигма, що виділяється за критерієм потенційної контекстуальної взаємозаміни, спільної ознаки та асоціації, розглядається нами в рамках синонімії, антонімії, омонімії та полісемії, варіантності (узуальної, оказіональної, включаючи фразеологічну контамінацію, що також ґрунтується на асоціації), які демонструють одночасно й конотативний характер.
2.2. Конотація у фразеологічній синонімії
Поєднання у понятті властивостей предмета та емотивного ставлення до нього призводять до економії мовних зусиль [132, с. 372; 82, с. 33]. Це пояснює наявність у мові багатьох синонімів, що спільні за предметно-логічним значенням, але різняться за емотивним [42, с. 289], або збігаються повністю/частково за семантичним диференційними ознаками в межах одного предметно-логічного змісту [173, с. 69], реалізуючись на лексичному або морфологічному рівні [73-75; 117].
Рівно як зіставлення інтер- та інтралінгвістичних еквівалентів / синонімів є одним із засобів виявлення конотації, так і конотативний чинник може ставати провідним у визначення типу синонімії.
2.2.1. Проблема визначення синонімії. Синоніми в мові утворюють групи словосполучень, яким притаманний системний характер. Ю.Д. Апресян [5, с. 256-305] бачить прояв системності в діахронічних процесах синонімічної конкуренції та диференціації синонімів та в тісному синхронічному зв'язку між полісемією та синонімією.
У сучасній лінгвістиці окреслюються три основні підходи до визначення синонімії: 1) синоніми - це слова близькі за значенням, що відрізняються експресивними та стилістичними особливостями; 2) синоніми - слова як близькі, так і тотожні за значенням, що відрізняються відтінками або експресивними та стилістичними особливостями; 3) синоніми - слова, виключно тотожні за значеннями [115, с. 11]. Виходячи з тези Ш. Баллі, що два мовленнєвих факти ніколи не можуть бути зовсім ідентичними [16, с. 202], Ю.Д. Апресян визначає синоніми як нерегулярну і суто лексичну категорію: у природній мові вони представлені в готовому вигляді і не можуть бути створеними за якимось продуктивними моделями [6, с. 223]. Цілком погоджуючись із таким твердженням, ми вбачаємо в третьому підході до синонімії обмеження цього неоднорідного явища. За Ю.Д. Апресяном, для визнання двох слів або фразеологізмів синонімами необхідні такі умови: 1) тлумачення, що цілком збігається, тобто однаковий переклад на семантичну мову; 2) однакове число активних семантичних валентностей; 3) належність до однієї і тієї ж самої глибинної частини мови. Остання умова є відносною у випадку з фразеологізмами, оскільки вони є багатокомпонентними структурами, що ускладнює їх транспозицію на рівень глибинних структур, і цим умовам відповідає другий напрямок визначення синонімії.
Однак традиційним для вивчення залишається денотативний аспект значення з частковим урахуванням стилістичних особливостей. За В.В.Левицьким та Й.А. Стерніним, чисто денотативний підхід до вивчення синонімії не може вважатися вичерпним, оскільки тоді синонімами стають усі слова, що здатні замінити одне одного в контексті, тобто контекстуальні синоніми прирівнюються до абсолютних [99, с. 14].
У основі іншої типологізації синонімічних відношень лежить таке диференціювання: абсолютним синонімам притаманний критерій ідентичності денотативних і конотативних компонентів в однаковому контексті. Дж. Лайонз називає такі синоніми повними, на відміну від абсолютних, які реалізуються при однаковій дистрибуції [264, с. 148]. При наявності відносної синонімії одиниць конотативна синонімія відсутня. При цьому ідентичність конотативного образу ще не є сама по собі підґрунтям для загальної синонімії. Цей підхід обумовлює повну й часткову синонімію, яка виміряється за аспектом потенційної змінності в усіх можливих контекстах при константному значенні, причому часткова синонімія має характер змінності лише "у частині можливих контекстів" [196]. Критерієм розрізнення абсолютних та відносних синонімів визнається наявність або відсутність диференціюючого конотативного чинника (денотативні в принципі ідентичні), на відміну від повних та часткових синонімів (у термінології Дж. Лайонза - дескриптивних) [264, с. 150].
2.2.2. Лексико-фразеологічна синонімія. Іншу проблему