РОЗДІЛ 2
АСПЕКТУАЛЬНІСТЬ У РІЗНОЖАНРОВОМУ ДИСКУРСІ
Становлення та розвиток аспектуальності як філологічної галузі науки відбулись
у 20-30 роки ХХ ст., тобто, після того, як уже були досить добре вивчені
важливі питання лексикології, граматики і синтаксису. Основні аспекти таких
досліджень висвітлено у працях таких мовознавців, як Л.Зіндер [57], М.Раєвський
[106], Л.Медведєва [84], Р.Смеречанський [112], О.Москальська [87],
В.Храковський [123], Г.Гайдер [171], В.Штернефельд [205], Г.Гревендорф [169],
Д.Вундерліх [217], [217], [218], В.Еріх [160], Е. Хенчель [177], П.Браун [143],
А.Кравченко [67], К.Рахіліна [107], Г.Хелбіг [175], [176]. Із позицій їхньої
діяльності особливого значення набуває дискурсна лінгвістика. Терміном
дискурсна лінгвістика К.Кусько називає науку, яка досліджує дискурс
комунікативних актів (текстових і усних), наявність у них когезійних зв'язків,
а також зв'язків мовних структур із категоріями екстрамовного дискурсного
змісту (соціально-культурологічного, психологічного, етнічного, ментального та
ін.). Саме в такий спосіб, шляхом взаємодії лінгвіальних та екстралінгвіальних
компонентів, експлікується дискурс, а дискурсний процес набуває ознак
логічності, послідовності, аргументованості, тобто, адекватної прагматичної
репрезентації [71, c. 28].
Отже, дискурс – це переважно текст, його уривок, схема, фрагмент чи парадигма,
письмова або усна; <...> об’єднані послідовною логічною будовою і мовними
зв’язками локального та глобального змісту з метою реалізації певної авторської
інформативної, людинознавчої чи суспільнознавчої проблематики [71, с. 29].
Г.Почепцов вважає, що дискурс як одиниця становить собою поєднанная вимог
мовних і соціальних. Це вже не суто лінгвістична структура, а соціолінгвістична
[102, с. 75]. Дослідник розглядає приклади різних дискурсів із таких головних
позицій: особливості мовлення в контексті цього дискурсу, особливості знакового
(символічного) відображення реальної ситуації цим дискурсом та особливості
комунікативної ситуації (у зіставленні з базовою комунікативною ситуацією –
звичайним спілкуванням двох осіб у ситуації безпосереднього контакту).
Ю.Степанов інтерпретує дискурс як першопочаткове використання мови для
вираження ментальності, а також певної ідеології. Специфічне використання веде
за собою актуалізацію деяких мовних рис і, в кінцевому результаті, сприяє
творенню дискурсної граматики і правил лексичної її будови [116, c. 138].
Дискурс при цьому визначається як фіксований тип текстів плюс внутрішньо
властива цьому типу текстів лексична система та граматика [75, c.20].
Крім того, дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, що
передбачає взаємозв’язок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність
[148, c. 24]. Дискурс – це здатність будь-якого тексту бути побудованим так,
щоб провокувати в адресата запитання до адресанта і власні відповіді на них
[65, c. 86].
Для сучасного гуманітарного мислення характерна підвищена увага до ролі мови у
формуванні культурно-семіотичного компоненту суспільної думки і в міжкультурній
соціальній взаємодії, що веде за собою розширення сфери відповідних
лінгвістичних досліджень, інтереси яких за останні роки суттєво змістились із
структурного опису мови на дослідження історичного, гуманітарного і ментального
контексту, в якому мова, її фрагменти і складові розвиваються і прагматично
функціонують. Проте, в якому б аспекті не проводилося дослідження, в руслі
лінгвофілософії, семіотики, риторики, поетики, інтерпретації тексту тощо,
скрізь об’єднуючим початком є дискурс, який існує як процес організації
спілкування та наукового дослідження, як політична промова і як художній твір.
Форма та зміст дискурсу залежать від соціального та індивідуального образу
мислення. Але і дискурс своєю формою та змістом впливає на суспільну
свідомість. Навіть не будучи зафіксованими у вигляді тексту, дискурси як цілі
твори передаються із вуст в вуста, від покоління до покоління.
Проблеми дискурсної структури різножанрових текстів привертали увагу інших
дослідників, зокрема, М.Полюжина [99], С.Рибачок [108], Л.Бабійчук [10] та ін.
Потребує глибшого вивчення, у тому числі з конкретних аналітичних і теоретичних
позицій, усний іноземний дискурс, особливо під кутом зору певних дидактичних
трансформацій, які відбуваються у викладанні іноземних мов.
Отже, дискурс нами розуміється як форма мовленнєвого спілкування, коли адресат
провокує запитання у адресанта і має власні відповіді на них.
Серед питань, пов'язаних із функціональною прагматикою дискурсу та механізмів
його структурного становлення і семантики, потребують глибшого вивчення питання
його фреймової репрезентації. Термін фрейм вживається у специфічно
конкретизованому розумінні, виходячи при цьому з його основної семантики: фрейм
(англ. frame) – лексична композиція, рамка, схема, структура, також ситуація,
сценарій, спосіб поєднання лексем. Термін фрейм, запозичений із сфери
когнітивної психології - це своєрідна сітка чи схема понятійних структур,
“смислових опор” [71, с. 26]. Структурною базою і категоріальним маркером
фреймів є наявність і вияв у ньому численних логічних зв'язків – фреймових
зв'язків. Фреймами називають системну організацію зв'язків, компонентів схеми,
рамки, композиції мовної експлікації чи екстраполяції.
У нашій роботі ми розглядаємо у зіставному плані функціонування та вживання
категорії аспектуальності в різних жанрових стилях із позицій і під кутом зору
фреймової організації, зокрема, в художньому, науковому, а також в
навчально-методичних працях з економіки. Це зумовлено тим, що суттєвою ознакою
чи маркером фреймів є п
- Київ+380960830922