РОЗДІЛ II
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ТА ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ САМООЦІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
З ДЕВІАНТНОЮ ТА ДЕЛІНКВЕНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ
2.1. Вибір та обгрунтування методик дослідження
Методи психологічної діагностики спрямовані на дослідження особистісних характеристик окремо взятої людини з метою реалізації індивідуалізованого підходу у навчанні та вихованні [9]. Психодіагностичні методи в процесі дослідження за допомогою різного за змістом і формою стимульного матеріалу, опосередкованого на основі частіше додаткових, ніж прямих ознак, дають змогу окреслити цілісний образ особистості людини. Орієнтація на об'єктивність і вимірювання, як ідеал науковості, в психології є домінуючим [39].
Сьогодні постала проблема комплексного інтегрованого підходу до вивчення особистості, розробки цілісної системи теоретичного і практичного знання про людину [7]. Особистість позначає конкретного індивіда, як суб'єкта діяльності в єдності індивідуальних властивостей і соціальних ролей [84] та інтегрує соціально значущі риси утворені в процесі взаємодії з іншими людьми.
Успіхи у розробці психологічної структури особистості можна пояснити застосуванням особистісного підходу в якому особистість постає як сукупність внутрішніх умов, через які проходять всі зовнішні впливи. Останні дають той чи інший психічний ефект, переломлюючись через психічний стан суб'єкта, через склад думок і почуттів, що в нього склався [160]. Зазначене розуміння особистості дає змогу об'єднати в її структурі соціальні, психологічні та психофізіологічні властивості. Саме за такого підходу можна розглядати особистість, як об'єкт і суб'єкт суспільних відносин в діяльності, як цілісну систему в якій спрямованість, ціннісні орієнтації, диспозиції функціонують в єдності з індивідуально-психологічними особливостями котрі визначають певні якості особистості [12].
Самооцінка, будучи важливим утворенням самосвідомості, відповідно до особистісного підходу зазнає впливу двох груп факторів - зовнішніх і внутрішніх [89]. До зовнішніх належать соціальне середовище, оцінки інших людей, успіхи і невдачі в діяльності [24, 104, 107, 181], особливості міжособистісних стосунків [143]; до внутрішніх - індивідуально-психологічні якості та властивості особистості. Серед них виділяються тривожність, рівень домагань, інтроверсія, екстраверсія, ціннісні орієнтації, акцентуації характеру та темпераменту.
Існуючі дослідження вказують, що високій самооцінці характерний низький рівень тривожності, а низькій самооцінці навпаки - високий [59, 77, 121, 122, 169]. Тривожність призводить до почуття невпевненості, а це в свою чергу до низької самооцінки (R.S. Wylie,1974). Низька самооцінка веде до розвитку тривожності в тих ситуаціях, з якими людина повинна справлятись (Ch. Badler,1979). Зустріч з явищами, які не вкладаються в особисту пізнавальну схему світу продукує виникнення тривожності. У людини складається самооціночна матриця, яка передбачає певну послідовність дій індивіда. Невідповідність поведінки самооціночній матриці викликає тривожність. Тривожність так впливає на запам'ятовування і сприйняття, що загрозливі події набагато довше, ніж нейтральні утримуються у пам'яті і навіть вибірково сприймаються. В результаті накопичення таких вражень у людини складається негативна уява про себе (F. Thurner, 1970), тобто низька СО.
З самооцінкою пов'язані рівень домагань і тривожність. Цикл досліджень проведених Л.В. Бороздіною з співавторами. дозволив встановити, що неузгодженість самооцінки і рівня домагань призводить до зростання тривожності (Л.В. Бороздіна, Е.А. Залученова, 1993). Тривожність в ситуації досягнення детермінується особливостями самооцінки і самоповаги, а не є особливостями емоційного сприйняття (M.V. Covington, 1986). Зростання тривожності пов'язано з підтримкою певного рівня самооцінки в випадку невдачі (R.B. Midriff, F. Griffin,1992).
Використання зазначених індивідуально-психологічних якостей і властивостей дозволить в більш повній мірі розкрити особливості реальної і демонстрованої самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою.
Аналіз сучасної літератури показав, що для визначення самооцінки у осіб з девіантною та делінквентною поведінкою використовувались прямі, проективні та непрямі методи дослідження. Найпоширенішими виявились різні варіанти прямих методів дослідження: особистісні опитувальники, стандартизовані самозвіти, модифіковані варіанти методик семантичного диференціалу, методики побудовані за принципом зіставлення і ранжування (методика Дембо-Рубінштейн), методики спрямовані на визначення Я-образів та уявлень про себе (Q-сортування). В їх основу покладено припущення про те, що вони більш-менш адекватно відображають уявлення опитуваного про себе. Відповідаючи на запитання опитувальника учасник експерименту визначає який опис і в якій саме мірі збігається з його уявленнями про себе.
Досить часто користуються для визначення рівня, стійкості і адекватності самооцінки різними варіантами методики Дембо-Рубінштейн, яка дозволяє ви-явити самооцінку шляхом оцінки власного стану за певними шкалами [21, 78].
Наступною різновидністю прямих методів дослідження є семантичний диференціал. Існує декілька способів визначення самооцінки за допомогою семантичного диференціалу: оцінювання поняття "Я" (або більш конкретно - "моє дійсне я"; разом з поняттям "я" оцінка ряду понять, що подають різні характеристики особистості (наприклад, "комунікабельність", "активність", "рівень культури" та ін.) з подальшим визначенням семантичної відстані між поняттями "Я" і особистісними особливостями; поряд з "дійсним я" оцінка полярних понять: "моє ідеальне я" і "я, яким я більше за все собі не подобаюсь". Аналіз самооцінки за допомогою методики семантичного диференціалу в ряду випадків більш доцільний, аніж проста оцінка, яку прошкалували за певними конкретними методиками [39].
Методики побудовані за принципом ранжування полягають в порівнянні ступеня