РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ІДЕЙ ТА ПРАКТИКИ ТРУДОВОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ
ШКОЛИ УКРАЇНИ В 1920-1930 рр. 75
2.1. Реформування загальноосвітньої школи України
в 1920-1930 рр. 75
2.2. Трудова спрямованість навчання в середній
загальноосвітній школі (1919-1930) 109
2.3. Політехнічне і трудове навчання як складові
діяльності загальноосвітньої школи (1931-1937) 132
2.4. Досвід і уроки трудової спрямованості навчання
в школах України 1920-1930 рр. крізь
призму сьогодення 149
Висновки до другого розділу 167
ВИСНОВКИ 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179
ДОДАТКИ 208
ВСТУП
Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Початок ХХІ століття - час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, розбудова української держави вимагають кардинального оновлення освітнього простору України. В цих умовах повинна змінюватися і система навчання дітей та молоді.
Під час переходу загальноосвітніх навчальних закладів на 12-річний термін навчання, на нові зміст та структуру освіти необхідно передбачити перспективи і можливості модернізації системи трудової підготовки молоді відповідно до наявного соціально-економічного стану та ринку праці. В Законі України "Про загальну середню освіту" (1999) наголошується, що загальноосвітня школа повинна забезпечити професійне самовизначення учнів, а тому формування готовності до трудового життя є одним з головних завдань загальноосвітніх навчальних закладів України [68, 547].
Розв'язання цих проблем покладається на систему освіти і процес навчання зокрема. Адже на межі тисячоліть життя вкотре підтверджує висновки про велику роль праці в розвитку особистості. В нових економічних умовах трудова спрямованість навчання, залучення молоді до трудової діяльності стають не тільки чинниками економічного добробуту держави, самореалізації і творчого розвитку людини, а й передумовою її виживання. За таких умов значно зростає вагомість історико-педагогічних досліджень в галузі трудової спрямованості навчання. Вивчення подій минулих років не тільки дозволить розкрити закономірності розв'язання проблеми, що вже є достатньо важливим, а й зможе дати науково обґрунтовану прогностичну оцінку, сприяти формуванню виваженої освітньої політики.
В сучасних умовах з'явилася можливість всебічно оцінити будь-яке педагогічне явище без упередженого ставлення до тих або інших аспектів вітчизняного чи зарубіжного досвіду. Це особливо важливо в контексті нашого дослідження, оскільки ключові питання трудової спрямованості навчання, підготовки підростаючого покоління до праці завжди розв'язувалися на найвищому партійному і державному рівнях.
Проблема взаємостосунків "навчання" і "праці" є однією з актуальних в сучасній педагогіці, психології, філософії, і без цілеспрямованої дослідницької роботи в цій галузі, без об'єктивної оцінки здобутків минулих років наша національна школа буде приречена на вічне "новаторство" і повторення помилок.
Одним з найбільш цікавих для поглибленого вивчення та аналізу історії національної школи з проблеми трудової спрямованості навчання є період 1920-1937 рр., коли трудовий принцип відігравав домінуючу роль у навчанні та вихованні школярів та був системоутворюючим елементом всього змісту освіти.
Необхідність звернення до досвіду 1920-1930 рр. зумовлена тим, що в ці роки в центрі уваги освітян стояли питання про створення і принципи діяльності різних типів навчальних закладів, змісту і методів навчання з метою врахування інтересів і нахилів дітей та реальних потреб суспільства, радикальне переосмислення ролі і значення праці в житті школярів.
Питання трудового навчання і виховання в усі роки привертали увагу як теоретиків, так і практиків. Навколо них точилися гострі дискусії, було написано значну кількість досліджень. Історія трудової підготовки учнів загальноосвітніх шкіл України в 1920-1930 рр. також викликала інтерес науковців-дослідників, і погляди на цю проблему змінювались в залежності від розвитку педагогічної науки та державних вимог до загальної спрямованості системи освіти та виховання.
Перші спроби аналізу розвитку трудового навчання 20-30-х рр. ХХ ст. з'являються на початку 1950-х рр. Серед них праці Ф.Корольова, З.Равкіна, Т.Корнейчика, де висвітлюється загальний розвиток радянської школи, і в цьому контексті приділяється увага і становленню системи трудового навчання в Україні [99]. Головна ж увага істориків педагогіки зосереджується на питаннях розвитку політехнічної освіти. Їм присвячені дисертаційні дослідження М.Горбачової "Політехнічне навчання у розвитку радянської школи (1930-1934 рр.)" (1954), Р.Лопатнікової "Проблема політехнічної освіти в історії будівництва радянської школи (1917-1929 рр.)" (1954), С.Литвинова "Н.К.Крупська про політехнічне навчання" (1954).
Праці С.Шабалова [292], Є.Руднєвої [221] розкривають різні аспекти політехнічного навчання школярів, його роль в розвитку економіки, у вирішенні питань виховання, професійної освіти.
У 1960-х рр. історію трудового навчання досліджували українські вчені-педагоги: І.Бугаєвич [19], Д.Сметанін [239], Д.Сергієнко [233], які висвітлювали передумови і процес становлення системи трудової підготовки в школах України в 1920-1930 рр., її зміст, форми, методи, а також досвід роботи окремих загальноосвітніх шкіл, як міських, так і сільських.
У працях М.Гриценка [39], М.Грищенка [41], Г.Ясницького [298] разом із загальними питаннями розвитку шкільництва розглядалися й проблеми трудового і політехнічного навчання в загальноосвітніх закладах України в 1920-1930 рр., розкривалися особливості будівництва трудової школи, аналізувалися державні заходи щодо трудової спрямованості навчання.
Різноманітним аспектам трудового навчання і виховання школярів присвячені кандидатські дисертації В.Нечипорук "З історії
- Киев+380960830922