Розділ 2. Особливості геологічної будови району зчленування
Воронезького кристалічного масиву та Донецької складчастої споруди.
Територія, яка досліджується, привернула до себе велику увагу фахівців різних спеціальностей в галузі нафтогазової геології. Питанням стратиграфії і літології присвячені праці [7, 8, 15, 18, 25, 35, 37, 44, 70, 71, 81, 82, 104, 107, 108, 119], тектоніці та історії розвитку [2, 4-13, 16, 19-23, 25, 26, 28, 31, 33, 34, 37-39, 42-44, 48-50, 53, 55-60, 64, 68-70, 72-75, 78, 79, 81-84, 86, 87, 94-97, 101, 102, 105-124, 127-138,141], в тому числі здобувача [31, 33, 42, 47, 48, 49, 81, 122, 124, 128, 143].
Нові уявлення про рифтогенез дозволяють досить надійно відновлювати механізм утворення покривно-насувних структур та пов'язувати з ними перспективи нафтогазоносності.
Відомо, що загальна закономірність розвитку земної кори заключається в періодичній зміні розтягання стисканням, і навпаки. При цьому має місце єдність горизонтальних та вертикальних рухів, тобто розтягання супроводжується зануренням, а стискання - підйомом та орогенезом.
Рух стискання в межах деяких рифтових прогинів також може привести до утворення піднасувних зон. Такі зони встановленні в Прикарпатському прогині та ДДЗ.
Найбільш перспективними для пошуку вуглеводнів є зони розвитку насувів у зовнішніх зонах складчастих областей [58]. В будові зовнішніх зон складчастих областей приймають участь як платформні так і геосинклінальні формації.
Виділяють три моделі поведінки платформних та геосинклінальних комплексів в цих зонах [56, 57].
Перша модель - платформний комплекс формацій занурюється під насунуті передові складки, складені геосинклінальними формаціями, і утворюють самостійний структурно-формаційних поверх.
Друга модель - платформний комплекс приймає участь в будові передових складок лускуватих насувів, які можуть частково пересуватись алохтонними геосинклінальними формаціями.
Третя модель - платформні і геосинклінальні формації стикуються майже без взаємного перекривання.
При зануренні платформних формацій під насунуті геосинклінальні формації (перша модель) характер розривних порушень за поверхами різко відрізняється: нижній платформний поверх, як правило, розбитий на вузькі ступені і дрібні блоки з крутими майже вертикальними границями, а верхній насунутий поверх перетворюється в набір складчасто-насувних структур. Така будова району зчленування краю платформи і складчастої області зафіксована в Північному Донбасі (рис.2.1.) і в інших регіонах.
Часто зустрічається варіант зчленування платформи і складчастої споруди за другою моделлю, тобто втягнення платформних формацій в крайові зони складчастих споруд, причому відбувається як змикання, так і роздріблення платформних формацій. При цьому утворюються дві підзони: підзона розлускування власне платформного комплексу і підзона, де платформні та геосинклінальні формації складають складний структурний комплекс. Основними порушенням в межах зон розлускування є насуви та підкидо-насуви з горизонтальним переміщенням від сотень метрів до десятків кілометрів.
При третій моделі зчленування основними порушеннями є вертикальні та субвертикальні розломи, які супроводжуються локальними насувами. Особливістю будови насувних зон є те, що у фронтальній частині насуву утворюється ряд крупних, сильно дислокованих, різко асиметричних складок. Пологі протяжні крила цих складок, як правило, ускладнені більш пологими слабопорушеними складками, що утворюють другий ряд. Інколи утворюється і третій ряд малоамплітудних складок, верхні частини яких часто ускладнені слідуючим насувом і є піднасувними (рис.2.2.).
Рис.2.1. (А-3) на 2-х листах А-3
Рис. 2.2. (А-3)
В деяких випадках насувні луски можуть ускладнювати структури другого ряду, і тоді вони також стають піднасувними. При цьому склепіння складок в насувних частинах можуть зміщуватись по відношенню до склепіння піднасувних складок.
Найбільші перспективи нафтогазоносності пов'язуються з структурами другого та третього ряду в межах яких можуть формуватися більш крупні родовища нафти і газу.
Вивчення глибинної будови Донбасу розпочалося з 1965 року Інститутом геофізики АН УРСР. В результаті цих досліджень виділені основні блоки земної кори та обмежуючі їх розломи [111, 112, 135], побудовані схеми рельєфу поверхні кристалічного фундаменту та поверхні Мохоровичича фундаменту (рис. 2.3.-2.5.) [21, 22, 23, 73, 75, 111, 112, 123, 135 та ін.].
До недавнього часу зони насувів та підкидів відносились до низькоперспективних або і зовсім безперспективних із-за порушеності та розкритості , що не сприяло накопиченню та збереженню в них покладів нафти і газу.
В останні роки висока перспективність насувних зон світу підтверджена відкриттям в їх межах багатьох нафтогазових родовищ, в тому числі крупних за запасами.
В Україні в межах Буковинської частини Покутсько-Буковинських Карпат, на межі з Скибовою зоною відкрито Лопушнянське нафтогазове родовище в піднасуві Бориславсько-Покутської зони [124], де продуктивними виявились пісковики сеноману, які відносяться до мезозой