РОЗДІЛ 2 Оцінка формування облікової інформації
2.1 Основні індикатори макроекономічного управління
Метою макроекономічного управління на нинішньому етапі розвитку економіки є створення і підтримка стабільного макроекономічного середовища, яке буде сприятливим для економічного зростання та позитивних зрушень в соціальній сфері.
В той же час ринкові механізми, що діють в результаті співвідношення попиту та пропозиції, формують ціни, які можуть регулювати відносно обмежений спектр суспільних відносин, але наслідки їх дії справляють суттєвий, у тому числі, негативний вплив на інші сфери життєдіяльності держави. Як відомо, ринок сам по собі не дотримується високих моральних норм або соціально значимих цінностей, тому що прагне отримати максимально можливий прибуток, що зумовлює державне регулювання, яке має бути суспільно зорієнтованим. Отже поєднання важелів державного впливу і механізмів ринкового саморегулювання є обов'язковою передумовою функціонування держави.
Загальновідомо, що однією з центральних проблем економічної науки, в контексті взаємодії економіки і держави, є виявлення чинників періодичних коливань економічної активності, які впливають на рівень зайнятості населення, інфляцію, ріст ВВП та інші макроекономічні показники. З ім'ям англійського економіста Джона М.Кейнса пов'язується зародження антициклічного макроекономічного мислення, на відміну від мікроекономіки, яка була предметом аналізу неокласичної школи політичної економії. У праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" учений наголошував на необхідності активного (державного) втручання держави в економіку та запропонував відповідні методи фіскальної політики. У спрощеному вигляді сутність його теорії попиту полягала у компенсуванні державними видатками коливань недержавних видатків, щоб у такий спосіб стабілізувати суспільний попит, а завдяки йому - економічну активність населення та зайнятість. Головною метою своєї моделі Джон М.Кейнс вважав вибір змінних макроекономічних величин, які мають підлягати свідомому контролю з боку центрального уряду в межах існуючої економічної системи [44].
Починаючи із середини 70-х і до кінця 80-х років Західні країни відмовляються від кейнсіанського стимулювання кон'юнктури. Альтернативою йому стала політика дерегуляції. Загалом посилились тенденції до згортання програм державного втручання в економіку. В економічній науці та практиці регулювання економічної діяльності переважали погляди, згідно з якими держава повинна утримуватися від спроб керування попитом, а насамперед впроваджувати стабільну фіскальну та грошово-кредитну політику. Тобто пріоритетним завданням урядів розвинутих країн виявилось забезпечення грошової бази [7].
Черговим етапом еволюції економічної теорії взаємодії держави і економіки стало зростання соціально-економічних проблем у провідних капіталістичних країнах. Пошуки шляхів їх вирішення відродили до життя неокласичні теорії саморегулювання економіки, але на іншому, вищому щаблі макроекономічного мислення. До них належать монетаризм, теорія раціональних очікувань, економіки пропозиції та інше. Найсуттєвіше вплинула на практику макроекономічної політики школа лауреатів Нобелівської премії Фрідмена-Хайєка, що виникла у 50-х роках на противагу кейнсіанству. Згідно з теоретичними положеннями цієї школи, кількість грошей в обігу визначають рівень цін, зайнятості та доходів. Серед основних інструментів державного регулювання було запропоновано вплив на емісію, валютний курс національної грошової одиниці, кредитний відсоток, податкові ставки та митні тарифи.
Фрідмена М. загальновизнано провідним вченим у формуванні та утвердженні монетаристської доктрини, в основі якої лежить саморегулююча економічна система: нульовий патерналізм і вільне підприємництво, на його думку, здатні вивести економіку із кризового стану й оптимізувати зайнятість населення. При здійсненні такої політики грошам відводиться роль пружини всієї ринкової економіки. Тому роль держави повинна обмежуватися дотриманням щорічних темпів зростання грошової маси на рівні 3-5 відсотків.
Втой же час інший представник монетаристських поглядів Ф.Хайєк допускає в окремих випадках незначне втручання держави у процес структурної перебудови економіки. Проте він широко відомий серед економістів як противник індикативного планування. У своїх книгах на конкретних прикладах учений обґрунтував думку про те, що воно призводить до зростаючих диспропорцій і загострення проблем в економіці. Критикуючи засновника методу міжгалузевого балансу В.Леонт'єва, він, зокрема вважав, що цей та інші методи планування не здатні визначити перспективну потребу в грошах, передбачити зміни відносних цін на взаємозамінні види сировини, палива, матеріалів тощо [37].
На нашу думку, логічним продовженням розвитку теорії державного регулювання та удосконалення практики її застосування став "неокласичний синтез" - течія, що поєднала переваги кейнсіанства та неолібералізму і стала науковою базою для запровадження змішаної системи регулювання економіки, за якої основним регулятором макроекономічних пропорцій є ринковий механізм, а державне регулювання доповнює його.
Пізніше П.Самуельсон з'єднав "неокласичний синтез" англійського економіста Маршала з теорією Д.Кейнса в частині державного регулювання економікою в єдине ціле - "новий неокласичний синтез". Учений в своїх роботах відстоює ідеї планування і прогнозування виробництва, реалізацію державних цільових програм, спрямованих на реалізацію масштабних міжгалузевих програм. Дослідження категорії циклічності економіки і загальної економічної рівноваги спонукали П.Самуельсона до висновку про необхідність вирішення проблеми ефективності функціонування ринкових відносин і забезпечення державних гарантій соціальної справедливості як єдиної взаємозалежної і взаємопов'язаної проблеми. Для досягнення поставленої мети учений проаналізував функції держави (уряду) і способи їх реалізації. Основними серед них він визначив дотримання економічної