Розділ 2
Методологічні основи роботи з орнаментом
2.1.Орнамент в гуманітарних напрямках.
Методи дослідження орнаменту формувались тривалий час зусиллями різних наук, що займаються реконструкціями етнокультурних та соціально-історичних процесів, господарсько-економічних комплексів та структур на основі даних матеріальної культури. Орнамент вивчають як категорію мистецьку, етнокультурну, як певний засіб комунікації, як невербальну мову, як специфічний засіб фіксації та передачі інформації на синхронному й діахронному рівнях існування етнічної культури, як знакову систему чи комплекс символів (частину загальної знакової системи етнічної культури). В полі зору дослідників перебуває проблема історії, семантики, інтерпретації орнаменту, орнаментальних полів та орнаментальних композицій. Орнамент знаходиться на перетині інтересів кількох галузей гуманітарного знання і є об'єктом дослідження етнологів, археологів, мистецтвознавців та культурологів, які створили власні комплекси методів роботи з орнаментом. Відповідно, дане дослідження має базуватися на міждисциплінарних засадах, оскільки звертається до орнаменту як до окремої етнокультурної категорії, а в даному випадку повноцінний аналіз цього явища як джерела для вивчення етнокультурних, явищ можливий лише через застосування комплексного підходу, із залученням методів різних дисциплін.
При оцінюванні орнаменту, як правило, виходять із трьох наступних критеріїв: 1) побудова орнаментальної композиції та співвідношення її частин; 2) смисловий зміст орнаменту; 3) чуттєве його сприйняття. Цим загальним принципом визначаються також безпосередні завдання теоретичного дослідження орнаменту. Специфіка підходів та методів, створених всередині кожної з дисциплін, що вивчають орнамент, визначається завданнями напрямку, регіональними характеристиками розвитку науки та домінуючими в ній на момент складання методу позиціями відносно самого статусу досліджуваного явища. Археологія сформулювала найкраще ті методи, що дозволяють використовувати орнамент як маркер археологічної культури і джерело для дослідження свідомісних та ідеологічних уявлень в конкретному суспільстві. Етнологія більше зверталась до етнознакових можливостей орнаментики. Мистецтвознавство має власні підходи до ролі та статусу орнаменту в етнічній культурі та народному мистецтві. Культурна антропологія, як напрямок, що сформувався в західних країнах через постколоніальні дослідження і орієнтований більше на соціальну структуру суспільства, сформувала свої специфічні засоби виділення народної орнаментики в системі етносу та його культури. Семіотика, безпосередньо звертаючись до орнаментики не так часто, проте має комплекс засобів по визначенню знаковості та символіці орнаменту та визначенню його як знакової категорії.
Залучення орнаменту в якості етнокультурної категорії вимагає виявлення походження та розвитку образотворчих форм, семантики мотивів у окремих народів, а також фіксації змін під впливом інших культур. Для досягнення цих завдань необхідно залучити еволюційний, компаративний, картографічний, номінативний, структурно-типологічний, семіотичний методи, а при пошуках подібності та розбіжностей орнаментальних систем - математичний метод, що базується на ідеї пропорційності та симетрії. Загалом, всі методи, вироблені для роботи з орнаментом, можна розділити на два рівні, взявши за основу два ступені дослідження - емпіричний та теоретичний. До першого рівня - емпіричного - відійдуть картографічний, структурно-типологічний методи та первісну фіксацію матеріалу (польовий етап та первинна музеєфікація). До другого рівня - теоретичного - відповідно відходять порівняльно-історичний, історико-генетичний, функціональний та семіотичний методи. До цих двох основних рівнів умовно можна також віднести методи фольклористики, які є ближчими до методів теоретичних на тому етапі, де йдеться про аналітичні способи дослідження.
Найбільше народний орнамент досліджений етнологами та мистецтвознавцями. Етнологія вивчає народне мистецтво в системі етнічних зв'язків, що дозволяє виявити своєрідну безперервність культурного розвитку всього людства, розглядає мистецтво народу як частину його культури та побуту [37, С.204-214], як один з найбільш стійких елементів традиційної культури, як джерело для вивчення етнічних та етнокультурних процесів, як відображення традиційного світогляду в стадіальному та хронологічному різноманітті (як один з видів заняття населення, як частину, власне, матеріальної культури), тому орнаментику вони в першу чергу пов'язують із призначенням та конструкцією тих предметів, на які її нанесено. Мистецтвознавці ставили завдання введення народного мистецтва в систему інших видів мистецтв, досліджували деякі його види та окремі центри народної творчості.
Різному підходу етнологів та мистецтвознавців до народної орнаментики відповідали певні методи аналізу творів народного мистецтва. Мистецтвознавці в орнаменті досліджували в першу чергу комплекс образотворчих засобів, які впливають на естетичне сприйняття; етнологи - комплекс стійких для даного етносу елементів образотворчого мистецтва, виділяючи ті з них, що виступають результатами творчої діяльності даного етносу (або ж дещо ширших етнічних спільнот, що були в основі його формування), а також ті, що є результатом творчого переосмислення етносом художніх традицій інших етнічних спільнот в процесі культурних взаємовпливів чи етнокультурних контактів. Етнологічний аналіз дає матеріал для розгляду народної художньої традиції як відображення етнічної історії народу, зафіксованої в творах народного мистецтва, як конкретного комплексу образотворчих засобів та символічно-знакової системи, пов'язаної із світоглядною сферою етнічної культури. В галузі орнаментики велика увага приділяється обумовленості його форми господарськими заняттями населення, всім комплексом традиційної культури, що відносять до зовнішніх зв'язків народного мистецтва [191, С.32.]. Мистецтвознавці ж спрямовують дослідження на вну