Розділ IIІ
Міфологічна символіка хорової опери "Золотослов" Л. Дичко
Оперно-хорова творчість Лесі Дичко22 займає особливе місце в музичному мистецтві України ХХ століття. О. Бенч-Шокало, характеризуючи художньо-естетичні основи її творчості, зазначає: "Леся Василівна Дичко у своїй творчості розвиває напрямок реконструкції глибинних рівнів української пісенної традиції" [26, 126]. Фольклорно-міфологічна спрямованість творів композиторки відзначена в праці Н. Некрасової: "... слов'янська міфологія - поетичний космос Давньої Русі, - ось коло творчих інтересів, контекст мистецьких вражень, у яких і репрезентує себе індивідуальний авторський стиль Л.Дичко, з якими пов'язаний багатовимірний, простий до одкровення і ускладнений до символу образний світ її музики" [160, 4].
Творчість Л. Дичко є об'єктом науково-дослідницьких інтересів українських музикознавців Є. Дзюпиної [77], Н. Некрасової [160 - 161], Л. Серганюк [182] та ін. Наукова література, присвячена Л. Дичко, є різноманітною за проблематикою та науковими підходами: біографічна праця М. Гордійчука [55], Л. Серганюк [182], аналіз жанрово-стилістичних ознак окремих хорових творів (Л. Серганюк [182], Л. Шумська [123],), принципів втілення фольклору (Є. Дзюпина [77], Г. Конькова [107], І. Щєгелєвська [216]), специфіка втілення релігійних та духовних традицій українського народу, особливості співвідношення поетичних та музичних структур (Н. Некрасова [160 - 161], Б. Сюта [194]).
На підставі аналізу творчої біографії Л. Дичко можна виділити основні етапи: здобуття академічної музичної освіти у спеціальній музичній школі ім. М. В. Лисенка при Київській консерваторії, в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського; вплив на формування світоглядних принципів, духовно-естетичних орієнтирів з боку видатних композиторів Б. М. Лятошинського та К. Ф. Данькевича, у класі яких вона опановує композицію, інструментовку, в тому числі мистецтво хорової обробки українського фольклору.
Ранні композиторські опуси Л. Дичко відносяться до дитячих років: програмні п'єси для фортепіано - "Скерцо", "Образа", "Киця", Концерт для голосу з симфонічним оркестром. У цих творах вже виявляється притаманне композиторці ліричне світосприйняття, мелодичне обдарування, інтонаційна пластичність, тяжіння втілення багатоманітної образності.
На ранньому етапі композиторської творчості з'являється цілий ряд різножанрових вокальних та інструментальних творів: "Казкова сюїта №1" для симфонічного оркестру, п'ять вокально-симфонічних фантазій-поем, створених під впливом живопису відомих російських художників (В. Сурикова, В. Васнєцова, І. Левітана, І. Шишкіна), балет "Метаморфози", рапсодія "Думка", кантата "Ленін", романси на слова Л. Українки, П. Грабовського /"Нічка тиха і темна була", "Знов повіяло в душу весною"/ та інші, які відзначаються глибоким осмисленням художнього змісту, використанням специфічних музичних прийомів та засобів, колористичної тембрової палітри, особливостей хорового виконання, елементів театральності.
У творчості Л. Дичко переважають жанри інструментально-вокальної та вокально-хорової музики: солоспів "Ознаки весни" на слова М. Рильського, триптихи "Фрески за картинами К. Білокур", "Французькі фрески", "Іспанські фрески", "Три японські хайку", "Прелюдії в стилі жень-шуй", цикли "Пастелі" та "Енгармонійне" на слова П. Тичини, фантазія "Лісові далі" для хору із симфонічним оркестром. Л. Дичко творчо осмислює хорові традиції, використовує техніко-композиційні засоби ХХ століття (модальна техніка, алеаторика, пуантилізм, сонорні ефекти та ін.). Л. Дичко розкриває художній образ за допомогою "мелодичного "моделювання" візерунку, ладогармонічним відображенням кольорів й колориту" [123, 122]. Творчість композиторки відзначається багатством жанрово-фольклорних та візуальних асоціацій, розмаїттям музичних орнаментів, тембральноколористичних звучань.
Серед хорових жанрів особливе місце посідають кантати та ораторії - "Червона калина" (1968), "Чотири пори року" (1989), "Карпатська" (1975), "У Києві зорі" (1982), ораторія "І нарекоша ім'я Київ" (1981-1982), хорове "Різдвяне дійство" (1997-1998), в яких композиторка звертається до українського фольклору як чиннику втілення духовно-ціннісних та етико-моральних основ буття українського народу. Аналізуючи ці твори, Н. Некрасова зазначає, що "... через емоційне вживання в психологію поетичної творчості, через осягнення її глибинного змісту намагається Л. Дичко відтворити поезію музики всі духовні поривання і прозріння народу, особливості його світовідчуття" [161, 10].
Осмислення світоглядних парадигм - Віри, Надії, Любові - зумовило звернення Л. Дичко до християнської міфології в жанрі Літургії. На думку Н. Некрасової, "... звернення Л. Дичко до канонічного жанру церковної музики стало ... етапом її інтенсивного духовного і професіонального самовдосконалення, віднайдення і утвердження справжньої творчої свободи" [160, 5]. Літургії (1992) та "Урочиста Літургія" (2000) написані на релігійні тексти "Херувимської", "Вірую", "Отче наш", "Милість миру" та ін. Драматургія та композиція цих творів спираються на церковні богослужіння, проте інтерпретовані через синтез духовної, фольклорної та професійно-академічної традицій з відповідною стилістикою [123].
Інтерес до обрядового фольклору спрямовує творче мислення Л.Дичко до міфологічних основ. Характерним зразком міфопоетичного сприйняття композиторки є хорова акапельна опера "Золотослов", яка втілює фольклорно-міфологічну образність і символіку. Цей твір органічно вписується в загальнонаціональний мистецький контекст, для якого, на думку Л. Серганюк, характерна тенденція до "оновлення стилістично-жанрового спектру та усталених драматургійних систем в українській музиці значною мірою пов'язана з інтересом до архетипно-ментальних основ національної культури" [182, 4].
Окремі аспекти цього твору аналізуються в наукових працях Л.Серганюк [183], Н. Некрасової [160 - 161]. Увагу привертає праця Л. Серганюк, в я
- Київ+380960830922