РОЗДІЛ 2
РЕСУРСНА БАЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ОБОРОНИ
2.1. Роль та місце воєнно-економічної безпеки
в системі економічної безпеки держави
Завершення періоду "холодної війни" було відзначено виявом нових викликів, ризиків і загроз міжнародній безпеці, основними серед яких є зростання ризику поширення зброї масового знищення та систем його доставки, ісламський екстремізм, що загрожує регіональній стабільності, поширення тероризму.
Тим часом Україна прагне знайти власне місце в євроатлантичній системі безпеки і водночас винайти шлях збалансованого співіснування зі Східною Європою. Однак, зосередивши свої зусилля на реалізації цих стратегічних цілей, Україна керується вказівками західних розвинених країн, поступаючись власними національними інтересами, і продовжує дедалі більше жертвувати оборонною складовою власної безпеки.
У СРСР головним гарантом безпеки країни виступали силові структури і розвиток ВПК. Зрештою Союз перетворився на надмілітаризоване суспільство, що утримувало величезну армію та мусило витрачати великі кошти на розвиток воєнного виробництва.
Після розпаду Організації Варшавського договору та подальшої дезінтеграції СРСР реальні умови розбудови нових незалежних держав спонукали державних діячів і вчених до наукового, політичного та економічного осмислення сутності змін, що відбуваються, а також до перегляду існуючих і пошуку нових теорій безпеки, які відповідали б реаліям сьогодення та були ефективними у майбутньому. А реалії сьогодення такі, що, незважаючи на утвердження у міжнародних взаємовідносинах принципу недопущення війни і забезпечення миру за допомогою політичних, економічних і дипломатичних методів, значним стримуючим фактором для тих, хто не готовий відмовитись від збройного насильства як засобу досягнення своїх цілей, залишаються збройні сили держави.
Не можна заперечити те, що розміри, структура та організація збройних сил, розвиток воєнної справи в цілому, форми і методи забезпечення певного рівня оборони та безпеки, стан і розвиток воєнної майстерності істотним чином визначаються економікою країни. На основі розвитку діалектичного взаємозв'язку сфери оборони та економіки частина суспільного виробництва спрямовується на забезпечення воєнної могутності та обороноздатності держави, що виражає сутність воєнно-економічної безпеки (ВЕБ) держави.
Серед зростаючої кількості публікацій з проблематики ЕБ немає жодної, присвяченої ґрунтовному дослідженню проблем із забезпечення ВЕБ в Україні. У деяких джерелах подається визначення терміна.
У словнику-довіднику з воєнної безпеки Росії за загальною редакцією В. Л. Манілова наводиться таке тлумачення сутності ВЕБ: "Военно-экономическая безопасность - защищенность экономики от военных угроз;
В. - Э. Б. в широком смысле - это способность государства поддерживать свой военно-экономический потенциал на уровне, обеспечивающем потребности военной организации по защите национальных интересов государства путем сдерживания агрессии либо ее пресечения. В.-Э. Б. в узком смысле - это обеспечение такого состояния оборонно-промышленного комплекса, которое гарантирует его независимое, устойчивое функционирование и развитие в условиях экономического, технического и технологического противодействия, стабильное удовлетворение необходимых и достаточных военно-экономических потребностей государства"90.
У "Концепції економічної безпеки України", розробленій Інститутом економічного прогнозування Національної академії наук України, знаходимо таке визначення: "Складовою частиною економічної безпеки, безпосередньо пов'язаною із забезпеченням обороноздатності України, є військово-економічна безпека, яка характеризується здатністю ВПК України гарантувати задоволення військово-економічних потреб на рівні раціональної оборонної достатності"91.
Але тут буде слушним зауваження граматико-семантичного характеру про те, що російське слово "военный" має в українській мові два відповідники: у значенні "який стосується війни - воєнний" і у значенні "який стосується війська, армії - військовий"92. Виходячи з цього, вважаємо, що термін не може називатись "військово-економічною безпекою", оскільки за своєю сутністю воно має загальносуспільне значення, виходячи за межі збройних сил. Тому у даному дослідженні воно визначається як "воєнно-економічна безпека".
В Україні значний внесок у дослідження сутності ВЕБ зробив В. Й. Ольшевський, який присвятив цій проблемі низку наукових статей. Він розкриває ВЕБ як "можливість і готовність держави в усіх сферах її діяльності забезпечувати економічні, соціальні, науково-технологічні та інформаційні умови розвитку воєнно-економічного потенціалу на такому рівні, який би гарантував воєнну безпеку країни"93.
У навчальному посібнику з теорії і практики воєнної економіки ВЕБ тлумачиться як "ступінь розвитку воєнної економіки, який гарантує її стійке функціонування в період збройного протистояння і забезпечує в мирний час задоволення оборонних потреб на рівні розумної достатності"94.
ВЕБ є складовим елементом, з одного боку, системи ЕБ, а з іншого - системи воєнної безпеки.
У сучасних розробках з проблем воєнної безпеки домінує підхід, який базується на принципах взаємної безпеки держав шляхом зменшення протистояння до того мінімального рівня, при якому збройні сили сторін спроможні лише обороняти свої кордони.
Деякі дослідники пропонують розуміти під воєнною безпекою такий стан міждержавних відносин і обороноздатності держав, при якому ймовірність війни зводиться до мінімуму або протидіє залученню до неї країни95.
У проекті нової редакції Воєнної доктрини України, що пропонується до затвердження Верховною Радою України, воєнна безпека України визначається як "стан захищеності прав і свобод особи, життєво важливих інтересів суспільства і національних інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх воєнних загроз, складова частина національної безпеки".
Визначимо основні риси воєнної доктри