Розділ 2
Життєвий і творчий шлях Н.В.Пігулевської як історика-медієвіста
Ніна Вікторівна Пігулевська є однією з найвідоміших радянських учених у галузі
історії Близького Сходу і Візантії періоду середньовіччя, історії візантійської
та сирійської культури. Вона, незважаючи на весь трагізм епохи, коли вчена жила
і творила, дістала заслужене визнання і сучасників, і нащадків. Відомий
сходознавець Р.А.Гусейнов у 1994 році, оцінюючи наукові праці Н.В.Пігулевської,
писав: «Наукова спадщина видатного сходознавця з світовим іменем
Н.В.Пігулевської багатогранна, до сьогодення зберігає своє значення, тому що
залишається джерелом нових ідей, чому і є об’єктом вивчення. Ця спадщина
представлена фундаментальними працями з середньовічної історії і історії
культури, джерелознавства і історіографії, текстології і правознавства, історії
науки і освіти, перекладами і коментарями пам’яток писемності. Все разом взяте
дозволяє говорити про їх автора як про еллініста і сиріолога, іраніста і
кавказознавця, арабіста і візантиніста”. [1]
„Ім’я Н.В.Пігулевської належить до числа тих імен, які складають гордість
радянської науки, - писала Є.Е.Гранстрем, - її діяльність, її праці допомогли
зберегти, продовжити і розвинути традиції радянського сходознавства і
візантинознавства”. [2]
Заслуги вченої у розвитку історичної науки були оцінені не тільки
спеціалістами, громадськістю, а й державою. Н.В.Пігулевська нагороджувалася
медалями „За оборону Ленінграда”, „За доблесну працю у Вітчизняній війні”, „250
років Ленінграду”, двома орденами „Знак Пошани”, орденом Трудового червоного
прапора.
Все життя і наукова діяльність Н.В.Пігулевської нерозривно пов’язані з історією
Близького Сходу і Візантії, складним і суперечливим розвитком історіографічної
науки, що відображають як досягнення, так і трагізм радянської наукової думки.
Життя і творчість Н.В.Пігулевської, що припали на переломну епоху середини 90-х
років XIX ст., 20 – 60 рр. XX сторіччя, можна умовно поділити на два періоди:
1894 - 1933 рр. – дитинство і юність вченої, формування світогляду
Н.В.Пігулевської; здобуття загальної освіти і спеціальності; визначення її
наукових інтересів; початок бібліотечної діяльності; перші кроки
науково-історичної діяльності; початок археографічної діяльності; публікація
перших наукових праць; репресія 1929 року, Соловецький табір, поселення в
Архангельську;
1934 – 1970 рр. – повернення до Ленінграду; розгортання наукових інтересів у
вивченні історії Близького Сходу і Візантії доби середньовіччя; дослідження
соціально-економічної історії Візантії; діяльність Н.В.Пігулевської в сфері
академічної науки; робота в інституті сходознавства Академії наук СРСР;
співробітництво в Ленінградському державному універститеті на східному
факультеті; створення вченою праць з історії Візантії та Близького Сходу, які
охоплюють період раннього середньовіччя (IV – VII ст.); редагування
„Византийского временника”; діяльність в Російському Палестинському товаристві;
видання „Палестинского сборника”.
Дана періодизація життя і творчості Н.В.Пігулевської є дуже загальною, в
другому періоді необхідно виділити кілька підперіодів, що відрізнялись основним
змістом наукової діяльності вченої. Але, в основному, ця періодізація дозволяє
глибше зрозуміти особистість Н.В.Пігулевської, її життя і наукову творчість,
дає можливість простежити трансформацію наукових і суспільно-політичних
поглядів залежно від історіографічної і загальнополітичної ситуації в
Радянському Союзі.
2.1. Дитинство, юність та початок наукової діяльності Н. В. Пігулевської (1894
– 1933 рр.).
Ніна Вікторівна Пігулевська (Стебницька) народилася 1 (14) січня 1894 р. в
Петербурзі в родині Віктора Ієронімовича і Софії Христофорівни Стебницьких.
Українсько-польський рід Стебницьких [3] дав російському суспільству видатних
наукових діячів, у тому числі і академіка П.Л. Капицю. Дід Ніни Вікторівни -
Ієронім Іванович Стебницький народився у 1832 році в помісті Кропизонія
Волинської губернії, закінчив Житомирську гімназію у 1844 р. і в тому ж році
вступив до молодшого класу інституту корпусу інженерів шляхів сполучення в
Петербурзі. [4] Два роки він навчався у молодшому класі, а після його
закінчення вступив до інституту корпусу інженерів шляхів сполучення. Всі шість
років навчання І.І.Стебницький був першим учнем і в 1852 р. блискуче закінчив
інститут. Його ім’я було занесено як “відмінника” на мармурову дошку. В червні
1852 р. він одержав звання інженера-поручика і брав участь у будівництві
Петербурзько-Варшавської залізниці. [5] З 1 грудня 1878 р. І.І.Стебницький -
член-кореспондент Російської Академії наук в галузі математичних наук
(Фізико-математичне відділення). [6] Ієронім Іванович був відомим
географом-топографом. Особливо він цікавився проблемою конфігурації Землі і
залишив у цій галузі відомі дослідження. Він керував топографічними
експедиціями в Закавказзі, Середній Азії, Туреччині і Ірані. Батько Ніни
Вікторівни – Віктор Ієронімович - отримав юридичну освіту і обрав професію
юристконсультанта, займаючись у той же час історією юриспруденції з
етнографічним нахилом: його науковою спеціалізацією стало вивчення звичаєвого
права у кавказьких горців, і в цій галузі він залишив ряд праць.
В Санкт-Петербурзькій філії архіву Російської Академії наук залишилось декілька
варіантів біографій, які написані самою Ніною Вікторівною. З цих автобіографій
можемо дізнатися, що її батько народився у 1861 році в Тбілісі. [7] Мати –
Софія Христофорівна – народилась у 1863 році теж в Тбілісі, була
домогосподаркою. [8]
Без сумніву,
- Киев+380960830922