РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА УРБОЕКОЛОГІЧНИХ ПРОТИРІЧ
2.1. Соціально-екологічні суперечності як наслідок промислово-комунального
розвитку найбільших міст регіону
З початком 1960-их рр. в найбільших містах Західного регіону України відбулися
докорінні зміни в галузевій структурі промисловості. Союзні та республіканські
галузеві міністерства докладали чимало зусиль для розгортання промислового
комплексу. Розбудова індустріальних підприємств та створення нових промислових
об’єктів супроводжувалися інтенсивною трудовою міграцією. Так, в Луцьку було
розширено взуттєву фабрику, невеликий завод з ремонту автомобілів з 1960 р.
було перетворено на Луцький автомобільний завод, а на місці ливарномеханічного
заводу в 1962-63 рр. було побудовано приладобудівний [164, c.80-81]. В Ужгороді
стали до ладу 8 нових підприємств: завод “Ужгородприлад ”, фабрика побутової
хімії, електромеханічний та авторемонтний заводи, ремонтномонтажний комбінат та
інші. На діючих підприємствах добудовано 93 цехи [166, c.100-101]. В Тернополі
було зведено завод залізобетонних виробів, завод будівельних деталей тресту
“Цукрбуд”, молокозавод та реконструювано завод “Електроарматура” та
цементний.[169, c.92-93]. В найбільшому місті регіону – Львові випуск валової
промислової продукції нарикінці 1950-их рр. перевищив рівень 1950 р. в 1,9
раза, промислові підприємства постійно розширяли свої виробничі площі.
Продуктивність праці в порівнянні з 1940 р. зросла в 2,5 раза [167, c.86-87].
За період 1959- 1965 рр. в промислове будівництво Ровно було вкладено 374,8
млн. грн., випуск валової продукції збільшився в 2,7 раза. Місто поповнилося на
10 нових промислових, найпотужнішим промисловим об’єктом став Ровенський
льонокомбінат. [168, c. 92-93]. В Станіславі (з 1962 р. Івано –Франківськ)
запрацювали нові галузі промисловості – машинобудівна, хімічна, деревообробна,
будівельних матеріалів та інші. В місті зведено шиноремонтний і цементний
заводи, меблева фабрика, станом на 1967 р. в Івано – Франківську в
промисловості було задіяно 35 тис чоловік [165, c. 74]. З початком 1960 р. в
Чернівцях було модернізовано машинобудівний завод, завод “Легмаш”, збільшино
виробничі площі на підприємствах “Емальпосуд”, “Індустрія”, “Восход”,
металоштампувальному та інструментальному заводах. [170, c. 87]. Внаслідок
інтенсивного розгортання індустріальної бази відбувався швидкий приріст
міського населення. Так, для прикладу, у м. Тернополі за тридцять років (1959
-1989 рр.) населення зросло майже в 4 рази. Подібні темпи зростання населення
характерні й для решти обласних центрів регіону: Ровно- на 13%, Луцьк - на
11,6%, Івано-Франківськ - на 10,8%, Львів - на 6,4%, Чернівці - на 5,6% та
Ужгород - на 8,3% [147, с. 132-134].
Розвиток міст зумовлював поглиблення соціально–екологічних суперечностей їх
промислово-комунального розвитку. Першочерговими проблемами, з якими зіткнулося
населення на початку 1960-их рр., були потреби у водних ресурсах. Надзвичайно
складною виявилася проблема водопостачання для Чернівців. Проектні інститути
“Укрпівденькомунбуд” та “Укргіпрводгосп” запропонували на розгляд місцевої
влади два варіанти забору води із річок Дністер та Прут. Тодішнє керівництво
Буковини більше схилялося до отримання питної води з Дністра, як пропонувалося
фахівцями “Укрпівденькомунбуд”. Однак республіканські відомства щодо цього були
іншої думки. В своєму листі до керівників Державного Планового комітету УРСР та
Держбуду УРСР виконуючий обов’язки голови Державного Комітету Ради міністрів
УРСР з охорони природи П. Шкарупа висловлював занепокоєння щодо такого рішення
Чернівецького облвиконкому. Відомство схилялося до техніко-економічного
обґрунтування водопостачання, розробленого інститутом “Укргіпрводгосп” у
зв'язку з тим, що:
при варіанті водопостачання з річки Прута відпадає необхідність перекидання
близько 150 тис м3 стічних вод із внутрішньої водойми Дністра, що передбачено в
техніко-економічному обґрунтуванні інституту “Укргіпрводгосп”;
вирішується питання регуляції річок Прута та Черемоша, що унеможливить
проходження паводків, котрі приносять величезні збитки народному господарству;
води Дністра забрудненні стоками промислових підприємств, особливо
нафтопродуктами, що значно ускладнить їх очистку;
варіанти техніко-економічного обґрунтування водопостачання із Прута пов’язані з
генеральною схемою комплексного використання водних та земельних ресурсів
Чернівецької області, яка розроблена на основі постанови Ради Міністрів УРСР
від 22 травня 1964 р. №517 [77, aрк. 28].
Однак всупереч пропозиціям Державного Комітету Ради міністрів УРСР з охорони
природи провідні республіканські відомства залишилися при власній думці. Адже
проект постачання води з Дністра з їх боку виглядав привабливішим через меншу
затрату коштів та сприятливі часові рамки виконання монтажних робіт. Тим часом
мешканцям обласного центру доводилося споживати дністровську воду сумнівної
якості. Життя і здоров’я чернівчан цілком залежало від санітарно-гігієнічного
стану найбільшої річки Західного регіону України.
У той же час промислові підприємства продовжували активно забруднювати
промисловими викидами р. Прут. Через міські очисні споруди щодоби викидалося
17,7 тис м3 каналізаційних нечистот [26, aрк. 21]. Через рік ця кількість
суттєво зросла і вже становила 29,9 тис. м3 [30, aрк. 25]. Суттєво не змінилася
ситуація і в середині 1970-их рр. Без очистки підприємства обласного центру за
рік викинули 31421 тис м3 промислових відходів [43, aрк. 24]. Лише в 1975 р. в
дію було запущено комплекс споруд біологічної очистки води, однак це також не
вирішило проблем захисту водних ресурсів від промислових забруднень [
- Киев+380960830922