РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ
ПРОЦЕСУ СТВОРЕННЯ МОЛОДІЖНОГО ЗАКОНОДАВСТВА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
2.1. Державна молодіжна політика як пріоритетний напрям діяльності держави
На початку 1990-х рр. для вироблення власної національної моделі державної молодіжної політики Україні насамперед необхідно було розробити та прийняти власне законодавство, яке б урегулювало всі основні питання в цій сфері. У зазначеному історичному процесі були задіяні всі гілки влади: виконавча, законодавча та судова. Вважати створення законів заслугою тільки парламенту неможливо. Справа в тому, що підготовка законодавчого акту включала декілька етапів, і на кожному з них були свої основні відповідальні виконавці.
Процес створення законодавчої бази державної молодіжної політики незалежної України почався ще за часів СРСР. Період перебудови знаменувався введенням до обігу поняття "державна молодіжна політика", активною роботою науковців та практиків над створенням молодіжного закону союзної держави. У квітні 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон СРСР "Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР", в якому було викладено як концептуальні засади, так і конкретні норми прямої дії молодіжної політики держави. Розробка радянського загальносоюзного молодіжного закону ґрунтувалась на ідеї створення відповідних законодавчих актів у союзних республіках, зокрема в УРСР. На початковому етапі створення цього документа до творчого колективу, що його готував, входив український юрист С. П. Головатий. Київський науковець М. Ф. Головатий брав активну участь у процесі обговорення та вироблення пропозицій щодо законопроекту [1260].
Питання щодо необхідності прийняття молодіжного закону прямої дії постало в Україні ще в радянський період, але ініціатива щодо цього повністю була віддана Москві. У союзному центрі з 1987 р. по 1991 р. було виконано значний обсяг наукових та законотворчих робіт. Як зазначалося вище, їх фіналом стало прийняття 16 квітня 1991 р. Закону СРСР "Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР" [1260; 1284]. Привертає увагу той факт, що керівна роль у цій роботі належала двом вихідцям з України - колишнім першим секретарям ЦК ЛКСМУ В. І. Мироненку та В. І. Цибуху. В. І. Мироненко з Києва став працювати першим секретарем ЦК ВЛКСМ,
а В. І. Цибух - народним депутатом СРСР, головою Комітету Верховної Ради СРСР з питань молоді (пізніше - Комітет з питань молодіжної політики). Зазначимо, що загальносоюзний парламент розпочав роботу з бажання створити закон "Про молодь", а завершив її створенням законодавчого акту про загальні засади державної молодіжної політики.
Наприкінці 1980-х рр. у ЦК ЛКСМУ і Верховній Раді УРСР точилися нечисленні та нерішучі розмови про можливість прийняття власного республіканського закону. І тільки в січні 1991 р. Державний комітет УРСР у справах молоді, фізичної культури і спорту замовив Науково-дослідному центру проблем молоді ЦК ЛКСМУ (МДС) підготовку проекту Закону УРСР "Про реалізацію соціальних гарантій для молоді Української РСР". До роботи залучилася Комісія у справах молоді Верховної Ради УРСР.
Перший етап розробки концептуального документа про молодіжну політику в Україні пов'язаний з діяльністю (як наукового розробника) Тимчасового молодіжного творчого колективу (ТМТК) наукового центру з проблем молоді ЦК ЛКСМУ (МДС), створеного за аналогією з подібним колективом ЦК ВЛКСМ, який розробив протягом 1987 - 1990 рр. проект Закону СРСР "Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР". Український ТМТК у своїй роботі обрав шлях, відмінний від того, яким пішли їх колеги, що працювали в Москві, відмовившись від ідеї створення закону, який поєднував би риси суто закону та концептуальної декларації. Подібний підхід у загальних рисах було озвучено в союзно-радянському парламенті у квітні 1990 р. Народний депутат СРСР А. З. Ястребов під час обговорення молодіжного законопроекту у Верховній Раді СРСР у першому читанні запропонував: "Було б доцільним підготувати проект декларації Верховної Ради СРСР про молодіжну політику. У ньому можна було б окреслити ціле коло питань, які мають бути обов'язково вирішені" [1146, с. 201]. Тоді прихильники прийняття закону не могли підтримати таку пропозицію, оскільки сама декларація без закону не вирішувала головного завдання - створення законодавчої бази молодіжної політики держави з нормами прямої дії. До того ж сам законопроект уже був внесений на перше читання і повертати його на запропоновану депутатом переробку було недоречним.
У 1991 р. Комісія Верховної Ради УРСР у справах молоді, Міністерство у справах молоді і спорту УРСР, ТМТК наукового центру з проблем молоді ЦК ЛКСМУ (МДС) під керівництвом кандидата юридичних наук, доцента С. В. Ісаковича подали на розгляд фахівців та громадськості два документи: проект концепції "Загальні засади державної молодіжної політики на Україні" та проект Закону УРСР "Про соціальну адаптацію молоді". Перший проект містив такі розділи: "Загальні положення", "Мета, завдання та принципи державної молодіжної політики", "Суб'єкт державної молодіжної політики", "Механізм формування і реалізації молодіжної політики на Україні". Автори документа зробили спробу дати власне визначення державної молодіжної політики, зазначивши, що цей напрям діяльності держави є одним із важливих і специфічних і розрахований на період становлення особи молодої людини, формування її як громадянина. Зазначалося, що молодіжна політика виробляється і реалізується в інтересах молодої людини і суспільства, але не за рахунок інтересів інших класів і соціальних груп, а також з урахуванням особливостей України, історичного, економічного, культурного розвитку будь-якого її національно-територіального утворення [638, с. 4].
Проекти концепції державної молодіжної політики в УРСР та Закону УРСР "Про соціальну адаптацію молоді" обговорювалися 5 - 8 червня 1991 р. на республіканському семінарі-нараді "Регіональна молодіжна політика: проблеми, досвід, перспективи", який спільно підготували
- Київ+380960830922