РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОМІРНОЇ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ. ЇЇ
ФУНКЦІОНУВАННЯ
2.1. Проблеми нормативно-правового регулювання правомірної бездіяльності
Одним із основних завдань науки теорії держави і права в сучасних умовах є
підвищення ефективності дії вже існуючих норм права, і це завдання обумовлює
необхідність подальшого вивчення механізму правового регулювання. “Механізм
правового регулювання – єдина система правових засобів, за допомогою яких
здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин та
подолання перепон, які стоять на шляху задоволення інтересів суб’єктів права”
[126, с. 256]. Як відомо, одним із елементів цього механізму є правомірна
поведінка суб’єктів, які виявляють своє ставлення до правових дозволів і
заборон. В.В. Копєйчиков писав: “Правомірна поведінка в механізмі правового
регулювання відображається у нормах права як модель; у юридичних фактах – як
конкретні життєві обставини; у правовідносинах – як суб'єктивні права і
обов'язки; в процесі реалізації – як загальна форма і засіб, і, насамкінець, в
правопорядку – як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище,
що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле” [50, с.
199–200].
Деякі автори вважають, що система не може містити бездіяльні елементи, які
можуть зруйнувати систему і позбавити її якості системності [127, с. 213]. Але
правомірну бездіяльність не можна розглядати як подібний елемент хоча б тому,
що вона передбачена у правових нормах, приймає участь у формуванні і розвитку
правовідносин, за її допомогою реалізується право, а тому вона входить у
механізм правового регулювання і поряд з іншими елементами забезпечує його
функціонування. Довести таку позицію ми спробуємо за допомогою аналізу
законодавства, виявлення ролі правомірної бездіяльності у правовідносинах та
простеження зв’язку правомірної бездіяльності із формами правореалізації.
Дослідження нормативно-правової основи бездіяльності передбачає звернення до
конкретних нормативно-правових актів. Але спочатку необхідно зауважити, що
деякі автори заперечують можливість правового регулювання бездіяльності і
вважають, що теза “право регулює бездіяльність” є досить умовною [33, с. 32],
що предметом такого регулювання можуть бути тільки дії людей [15, с. 9; 128,
с. 153; 129, с. 64–69], а також, що правова норма описує бездіяльність завжди
через відповідну дію, що не була вчинена.
Ми ж спробуємо довести, що різноманітні прояви і види правомірної бездіяльності
також можуть виступати предметом аналізу, правової оцінки і правового
регулювання.
Бездіяльність не можна розглядати ізольовано від суспільного середовища, вона є
конкретним актом поведінки людини – учасника суспільних відносин. І тому існує
ряд нормативних параметрів юридично значимої бездіяльності: певна ситуація,
фактичні життєві обставини в яких проявляється правомірна бездіяльність, час,
простір, спосіб вчинення, дії інших осіб і, насамперед, встановлені правовими
актами суб’єктивні права і юридичні обов’язки [82, c.16].
Закріплення поведінки у правових нормах і визнання таким чином її соціальної
значимості і є її нормативно-правовим регулюванням, що підтверджується точкою
зору деяких авторів [130, с. 29]. Право або обов’язок правомірної бездіяльності
завжди носять нормативний характер, вони є або зрозумілими із змісту норм
закону, або базуються на певному нормативно-правовому акті. У даному підрозділі
здійснюється аналіз чинного законодавства з метою опису і систематизації
конкретних прикладів нормативного регулювання правомірної бездіяльності, а
також відповідного класифікування нормативного матеріалу.
Бездіяльність закріплена у багатьох нормах права. У всіх статтях, які містять
подібні норми, є вказівка на бездіяльність, яка в сукупності з дією або сама по
собі викликає певні зміни у суспільних відносинах, що регулюються тією чи іншою
нормою.
Насамперед необхідно визначити два основні напрямки по яких здійснюється таке
регулювання:
приписування правом бездіяльності. Право однозначно вказує, що суб’єкту
необхідно бездіяти – забороняє шкідливу дію;
дозвіл правом бездіяльності, тобто надання правом можливості обрати пасивний
варіант правомірної поведінки. В рамках дозволу існують два аспекти: а) право
дозволяє не використовувати суб’єктивні права або б) право надає пасивні
суб’єктивні права.
Правове регулювання здійснюється за допомогою загальних норм, які дають людині
певну владу над речами та іншими людьми. Виходячи з цього, суб’єктивні права і
свободи людини і громадянина можуть бути реалізовані лише за умови відповідної
поведінки інших учасників правових відносин. Така поведінка, що забезпечує
право іншого, в залежності від конкретних обставин може бути пасивною.
Правомірна бездіяльність відноситься до одного з варіантів обов’язкової
належної правомірної поведінки [131, с. 90]. Така поведінка передбачає
існування юридичного обов’язку, що включає в себе, поряд з іншим, необхідність
утримуватись від вчинення певних дій, необхідність вимагати невчинення певних
дій від інших осіб, необхідність нести відповідальність за невиконання чи
неналежне виконання розпорядження (припису) діяти [5, с. 153].
Тобто, значна частина правових норм вимагає від суб’єктів пасивної правомірної
поведінки, зокрема, це норми, які містять заборони суспільно-шкідливих дій
(наприклад, норми, що містяться у Особливій частині Кримінального Кодексу і у
Кодексі України про адміністративні правопорушення).
“Реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в тому, що
громадяни й організації не роблять цих дій” [132, с. 108, 109]. Таким чином,
механізм реалізації
- Киев+380960830922