РОЗДІЛ 2
УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ОСВІТИ ТА ЇЇ ПОТЕНЦІАЛОМ
2.1. Тенденції розвитку освітнього потенціалу.
За роки незалежності України зроблені вагомі кроки до утвердження сфери освіти загальнонаціональним приорітетом, закріплюючи гуманістичні цінності, спрямованість на розвиток особистості. Оптимізується мережа навчальних закладів, передусім у вищій школі, професійно-технічній освіті, з'явились навчальні заклади нових типів, поширюються освітянські послуги, що надаються за рахунок альтернативного, недержавного фінансування, розпочато професійну підготовку з багатьох нових напрямів. Потенціал вищої освіти значно посилився за рахунок створення системи вищих навчальних закладів, заснованих на недержавній формі власності. Розширилися можливості одержання вищої освіти за спеціальностями ринкових потреб - економіка і підприємництво, менеджмент, маркетинг, банківська справа, фінанси, бухгалтерський облік, аудит.
Однак за кількісними показниками розвитку освіти стоять складні проблеми принципової оцінки багатомірної категорії якості, яка матеріалізує в собі всі види діяльності навчальних закладів, навчальні й академічні програми, наукові дослідження, укомплектованість закладів освіти висококваліфікованими викладачами, наявність сучасної матеріально-технічної бази, відповідне фінансування тощо.
Важливим у житті освітніх закладів усіх форм власності став такий ринковий принцип, як платність освітніх послуг навчання. В умовах різкого скорочення бюджетних асигнувань платність навчання - рятівний крок для системи освіти, нова й неминуча реальність. Зумовивши виникнення недержавних навчальних закладів, платність стала основною формою здобуття освіти, в т.ч. і в державних ВНЗ. Унаслідок лібералізації та інституційних змін у сфері діяльності вищих навчальних закладів уже сформувалося конкурентне середовище. Отже, сфера освіти сьогодні - це ринок освітніх послуг з пануванням принципу платності та з конкуренцією.
Віддаючи належне зробленому водночас необхідно визнати, що стан розвитку освіти ще не задовольняє стрімко ростучі потреби суспільства, особливо з урахуванням пріоритетності напряму євроінтеграції.
Для проведення аналізу розвитку освіти використовується ряд універсальних індикаторів, таких як чисельність учнів та студентів в абсолютному вимірі, а також в розрахунку на 10 тис. населення, склад освітянських закладів різних типів, середня наповненість класів, чисельність учнів, що навчаються в другу зміну, співвідношення студентів, які отримують освіту за рахунок бюджету і за контрактом, чисельність професорсько-викладацького складу та інші.
Хоча така система показників найбільш розповсюджена і широко використовується з метою аналізу, але як недоліки до нех можна відзначити недостатню конкретність. По-перше, відзначені показники лише характеризують різні аспекти освітянської діяльності, а також частково кадрової та матерілаьно-технічної забезпеченості. При цьому, як правило, залишаються поза увагою такі важливі характеристики: повікова структура професорсько-викладацького складу, професійний рівень за показниками перепідготовки кадрів, середня заробітна плата, організаційне та науково-методичне забезпечення і т.п.
По-друге, показники розвитку освітянських послуг наводяться по Україні в цілому, або в розрізі окремих областей, регіональний аспект використовується в обмеженому форматі.
Освіта України представляє широко розгалужену, взаємоузгоджену, комплексну систему, яка динамічно розвивається і якісно удосконалюється. Основними показниками її структури виступають: дошкільна, середня, професійно-технічна, вища, післядипломна.
Дошкільні заклади здійснюють завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку - від 2 місяців до 7 років. В Україні в кінці 80-х - 90-ті роки відбулося суттєве зниження чисельності дітей, охоплених постійними дошкільними закладами. У 2000 році в дошкільних закладах перебувала лише третина (0,98 млн.) чисельності 1985 року - 2,5 млн. дітей, що складає 38% загальної кількості дітей відповідного віку. Кількість дошкільних закладів за цей же період скоротилася всього на 29,3%. На зниження кількості дітей в дошкільних закладах вплинуло багато факторів: скорочення народжуваності дітей - з 762,8 тис. до 385,1 тис. дітей дошкільного віку, право матерів на відпустку по догляду за дитиною.
Але поряд з цим мали місце також організаційні причини, що обумовило значне скорочення мережі дошкільних закладів. Органами управління освітою та місцевого самоврядування не вжито відповідних заходів на виконання розпорядження Президента України від 10.02.99р. №7-1 щодо відновлення діяльності дошкільних навчальних закладів. З різних причин в 2002-2003 н.р. не працювало 126 ДНЗ у Черкаській області. Понад півтори сотні дошкільних закладів закрито у Закарпатській області, 97 - у Рівненській, 183 - у Тернопільській.
Поширюється практика переведення постійно діючих дошкільних закладів сільської місцевості на короткотривалий режим роботи, що сприяло помітному зниженню якості надаваємих послуг.
Демографічний фактор суттєво вплинув на структуру контингенту учнів та студентів, яка набула стійкої тенденції зменшення учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів. Водночас контингент студентів суттєво збільшився, особливо у ВНЗ ІІІ-ІУ рівнів акредитації, табл.2.1.
На показники контингенту учнів загальноосвітніх навчальних закладів стабілізуючи вплинуло збільшення періоду навчання, перехід спочатку на 11, а пізніше на 12-річний термін. При цьому чисельність учнів у розрахунку на 10 000 населення складає 1323 учнів, або на 4.9% нижче від того, що було в 1995 році.
Таблиця 2.1.
Динаміка контингенту учнів та студентів навчальних закладів
Показники контингенту навчальних закладів1995р.2000р.2003р.Базисний індекс (%)к-тьДоля від загаль-ної к-тік-тьДоля від загаль-ної
к-тік-тьДоля від загаль-ної к-тік-тьДоля від загаль-ної
к-ті1. Учнів загально освітніх на