РОЗДІЛ 2
ПРАВО В КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ І.О. ІЛЬЇНА
2.1. "Душевно-духовна" сутність права
Концепція права Івана Олександровича Ільїна заслуговує спеціального розгляду, оскільки в його роботах дається розгорнута характеристика праворозуміння, співвідношення природного і позитивного права, визначаються основні права, свободи й обов'язки людини і громадянина, їхні межі і взаємодія, розглядається співвідношення права і сили, законності і справедливості.
Відома методологічна роль поняття права в юриспруденції, те, що в залежності від праворозуміння складається та існує правова реальність. У праворозумінні відображаються уявлення людей про особистість і суспільство, нормативні і духовні цінності, які використовуються. І оскільки змінюється поведінка людей і соціальні відносини, то змінюються також уявлення людей, складаються інші уявлення про право.
У юридичній літературі одержали визнання три основні напрямки, яким відповідають концепції праворозуміння. Природно-правовий (аксіологічний) напрямок, відповідно до якого право представляє гуманні принципи і цінності й орієнтовану на них систему ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення і реалізації, порядок і форми захисту. Нормативний (позитивістський) напрямок, для якого право - це, насамперед нормативні акти, що закріплюють правила поведінки людей, які виходять від держави і забезпечуються її примусовою силою. Соціологічний напрямок, у якому правом розглядаються сформовані в суспільстві відносини учасників, які володіють суб'єктивними правами і юридичними обов'язками [75, с. 234; 76, с. 17].
Донедавна в нас переважала нормативна (позитивістська) теорія праворозуміння, але зараз ситуація змінюється в зв'язку з усе більшим визнанням у нашій юридичній науці, "вивільнюваної від ортодоксальних догм, категорії природного права" [77, с. 95]. Відзначається, що право має духовну сутність, але при цьому є безсумнівним наслідком впливу реальності [78, с. 144], право вже не обмежують тільки позитивістсько-нормативістським сприйняттям і тлумаченням, воно все більше переходить на позиції школи "класичного" і "відродженого" природного права [65, c. 3].
Деякі вчені, не заперечуючи інших підходів при з'ясуванні окремих сторін сутності права, вважають, що необхідно використовувати поняття права як юридичне інституціональне утворення, без чого важко удосконалювати законодавство і юридичну практику, забезпечувати законність і обґрунтованість рішень. У той же час висловлюється думка, що перевагу варто віддати інтегративному підходу до праворозуміння, який враховує і поєднує все цінне з різних концепцій праворозуміння [75, с. 235; 32, с. 141-142; 79, с. 8].
Відразу варто підкреслити, що І.О. Ільїн - прихильник концепції природного права, але не в "чистому" її виді. Скоріше, І.О. Ільїн представник етико-нормативної теорії права, як послідовник свого вчителя П.І. Новгородцева. Його вчення про право і правосвідомість, що представлено в працях "Загальне вчення про право і державу" і "Сутність правосвідомості", дозволяє констатувати про його істотний внесок у розвиток правової культури. При цьому природне право розглядається в зв'язку з категорією позитивного права і вводиться для розкриття взаємин між мораллю і правом. Під природним правом І.О. Ільїн розуміє право, що відповідає "єству" людини як духовно-культурної істоти, для якої правові норми передписують поведінку, що відповідає голосу совісті і схвалюється як моральне і справедливе. Виходячи з цих же основ І.О. Ільїна називають представником етико-абсолютистського напрямку в рамках природно-правових теорій [13, с. 11, 14], що приближене до вже відзначеної оцінки його ідей про право.
Правові норми, за визначенням І.О. Ільїна, що погодженні з мораллю і справедливістю називаються природним правом. Коли людина має справу з такими нормами, то вона одержує можливість коритися їм не тільки "зі страху, але й по совісті". Тоді виявляється, що кожна людина має не тільки правовий, але і моральний обов'язок підкорятися праву, тому що тоді право передписує в зовнішній поведінці те саме, що голос совісті схвалює, як моральне і справедливе. За таких умов право жадає від людини як би відомого мінімуму моральної і справедливої поведінки, саме - моральної коректності в зовнішніх вчинках, і цим воно сприяє моральному вихованню людини.
Такого вірного співвідношення в дійсності досягти важко, хоча і не неможливо. Ільїн ставить завдання перед усім людством - працювати над моральним удосконаленням права. Створити природне право є "ідеал, що поступово здійснюється в історії, але який ще далеко не здійснений" [80, с. 36-39, 57, 63].
Таким чином, під природним правом розуміються правові норми, що виникають з духовно-моральної сутності людини і відповідні їй, у той час як позитивне право складає реальні, правові норми, установлені державою і належні до застосування. Заставу здійснення єдності цих двох сторін права вчений бачить не в їхньому протиставленні, а у взаємодії, забезпеченій зрілою і розвинутою правосвідомістю людей [81, с. 91-95].
Природне право не слід протиставляти позитивному, тому що і позитивне право містить у собі моральні норми. Хоча позитивне право часто створюється під впливом корисливої волі, помилкової теорії й інших негативних факторів, у його основі як визначений критерій "правильності" завжди зберігається природне право. У розумінні І.О. Ільїна, позитивне право є природним, якщо воно відповідає вимогам моралі і справедливості, "єству" людини як духовно-моральної істоти.
Відповідність позитивного права природному повинна бути сутністю самого права, його властивістю і здатністю удосконалюватися на шляхах дотримання і підкорення законам. Право наче говорить людині: "нехай моя формула в цьому даному законі недосконала чи несправедлива, але ти можеш удосконалити її, не порушуючи права і закону, тому що закон не догма, його мо