РОЗДІЛ 2
АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЖИТЛОВИХ БУДИНКІВ З УРАХУВАННЯМ ВИМОГ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ
2.1. Соціально демографічні ознаки сімей з інвалідами
Головним компонентом середовища життєдіяльності людей з інвалідністю є житло. Маломобільні люди, зокрема інваліди на візках, потребують специфічних житлових умов. Типологічні особливості житлових чарунок для сімей з інвалідами, в першу чергу, мають бути зумовлені їх соціально-демографічними ознаками та характером життєдіяльності. У свою чергу, ступінь відповідності житла вимогам мешканців впливає на структуру, склад, спосіб життя та види потреб родини і тим самим сприяє або заважає її розвитку. Тобто для формування житла визначальним є зв'язок "сім'я-житло", а зворотній зв'язок "житло-сім'я" є коригуючим [63, 64, 65, 66].
Комплекс соціально-демографічних ознак родини складається з таких основних характеристик: розмір сім'ї та її структура (неповна, нуклеарна, складна тощо), стать, вік, освіта, зайнятість, характер праці і кваліфікація, приналежність до певної соціальної групи, рівень соціальної взаємодії членів сім'ї, система внутрішньосімейних і позасімейних зв'язків, ціннісні орієнтації.
Розмір сім'ї у наш час - одна з основних типоутворюючих ознак житлової чарунки. Саме кількістю чоловік у звичайній родині визначається житлова та загальна площі квартири. А для сімей з інвалідами кількісний склад - перша ознака для визначення мінімальних розмірів житлових чарунок.
На кожному етапі своєї життєдіяльності будь-яка сім'я може включати членів-інвалідів наступних віково-статевих категорій: інвалід-дитина жіночої або чоловічої статі: 0-3; 3-6; 6-12; 12-18 років; дорослий інвалід (жінка або чоловік) 18-45 років; інвалід старшої вікової категорії (жінка або чоловік) - 45-60 років та більше. Наявність у сім'ї інваліда є головною ознакою щодо збільшення площі квартири для створення нормальних умов організації побуту інваліда з урахуванням його технологічного простору.
Важливе значення для зонування житлової чарунки та визначення в ній кількості спальних приміщень або спальних зон має така демографічна ознака, як тип сім'ї. При формуванні типології житла слід враховувати наступні групи типів родин: без дітей - одинокі, сім'ї із повним сімейним ядром - подружжям (прості та двопоколінні) та об'єднання родичів; з дітьми - нуклеарні (сім'ї з повним або неповним сімейним ядром), складні (трипоколінні та більше), а також об'єднання родичів.
Врахування зазначених вище ознак при визначенні архітектурно-планувального рішення житлової чарунки є недостатнім. Набуває великого значення така демографічна ознака, як життєвий цикл сім'ї, при цьому інвалідами можуть бути як дорослі члени сім'ї, так і діти.
Зміни вимог до житла відбуваються у зв'язку із динамікою розвитку сім'ї, тобто змінами періодів та життєвих циклів як кожного окремого члена сім'ї, так і родини в цілому. Існує три періоди розвитку сім'ї, які, починаючи з появи дітей, поділяються на певну кількість життєвих циклів. Перший період припадає на формування сім'ї, коли в першу чергу відбуваються кількісні зміни в її складі. Другий - на стабілізацію кількісного складу сім'ї та її розвиток, пов'язаний із змінами віку та соціального статусу її членів. Третій період, як і перший, характеризується зміною кількісного складу, але пов'язаною, на відміну від першого періоду, із формуванням складної сім'ї та можливим її розділенням і утворенням сімейної групи.
Для більшості сімей, зокрема з інвалідами, наявність дітей є найважливішою ознакою щодо функціонування таких сімей і, відповідно, формування типології житла. Тому диференціацію сімей за життєвим циклом доцільно проводити згідно із віком дітей [50, 82].
Перший життєвий цикл: діти раннього віку (0-3 роки) - необхідна безпосередня участь дорослих у життєдіяльності як здорової дитини, так і дитини-інваліда з організацією її спального місця у спальні батьків.
Другий життєвий цикл: діти дошкільного (3-6 років) та раннього шкільного (6-12 років) віку - необхідні умови для самостійних занять дітей, пов'язаних з іграми, навчанням та загальним розвитком, що потребує виділення окремої зони чи кімнати.
Третій життєвий цикл: діти-підлітки (12-18 років); відбуваються суттєві зміни щодо життєвих пріоритетів, характеру контактів і в цілому способу життя; необхідні умови для самостійних занять та позасімейних контактів (індивідуальна кімната та загальна зона для зустрічей з друзями).
Четвертий життєвий цикл: діти 18 років і більше; відбуваються значні зміни щодо способу життя, збільшується коло позасімейного спілкування дітей, змінюється характер їх внутрішньосімейних контактів, з'являється необхідність у відокремленні індивідуальної зони.
Таким чином, динаміка потреб сімей у зв'язку з доросленням та розвитком дітей визначає приховані процеси, що зумовлюють зміни в характері необхідного перерозселення в межах однієї житлової чарунки. Просторове відокремлення дитини в сім'ї починається з виділення її місця сну зі спальні батьків в окрему кімнату, потім (за можливістю) - в самостійну зону житлової чарунки, і далі в окрему квартиру. Після формування складної сім'ї або її розділення та утворення на її основі декількох нових сімей, що складають так звану сімейну групу, у родині батьків можна виділити декілька життєвих циклів [47, 66, 82].
П'ятий життєвий цикл: період після переходу дітей до самостійного способу життя. Подружня пара батьків зазвичай прагне мешкати окремо. З появою онуків у родинах батьків та дітей спостерігається тенденція до підвищення ступеню внутрішньосімейних контактів, зумовлена необхідністю надання допомоги у вихованні онуків.
Шостий життєвий цикл: період, пов'язаний із подоросленням онуків, унаслідок чого з'являється тенденція до послаблення сімейних контактів.
Сьомий життєвий цикл: період, коли може залишитись один з батьківської подружньої пари. При цьому можливості його самообслуговування значно скорочую