РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ
КОМУНАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ В УКРАЇНІ
2.1. Нормативно-правові основи управління комунальною власністю
Конституція України [105] визначила принципово нові правові засади
функціонування комунальної власності. Зокрема, як відзначають дослідники [121,
с. 17–18], в Основному Законі [105] вперше виписано норми, що закріплюють
порядок формування та використання комунальної власності:
– закріплено рівність всіх форм власності та гарантії здійснення місцевого
самоврядування, визнано рівний захист всіх форм власності, включаючи комунальну
(ст. 13);
– реґламентовано діяльність органів місцевого самоврядування із забезпечення
прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права громадян для задоволення
своїх потреб користуватися об’єктами права комунальної власності (ст. 41);
права на безоплатну медичну допомогу в комунальних закладах охорони здоров’я
(ст. 49); права на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю
освіти (крім вищої) в комунальних навчальних закладах (ст. 43).
– закріплено правові, організаційні, матеріальні та фінансові основи місцевого
самоврядування (ст. 142), функції та повноваження його органів (ст. 143).
– зафіксовано правові гарантії місцевого самоврядування (ст. 144, 145).
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які
знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального
шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності
Українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної
влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією
України [105, с. 382]. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права
власності і господарювання, які є рівними перед законом [105, с. 383].
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права
державної та комунальної власності відповідно до чинного законодавства [105, с.
388]. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності, а її захист
здійснюється безпосередньо судом, зазначають М. Галянтич і
Ю. Комаровська-Чуркіна [43, с. 12], і це право гарантується всією системою
законодавства, що насамперед включає Конституцію України [105] як акт найвищої
юридичної сили та відповідні закони України.
Розглядаючи конституційне закріплення участі тер. громад в управлінні майном
комунальної власності, треба відзначити, що в розділі ХІ Конституції України
“Місцеве самоврядування” визначені основоположні засади управління комунальним
майном. Так, ст. 142 визнає матеріальною і фінансовою основою місцевого
самоврядування рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти,
землю, природні ресурси, що є у власності тер. громад сіл, селищ, міст, районів
у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в
управлінні районних і обласних рад [105, с. 412–413].
Конституція України передбачає, що тер. громади сіл, селищ і міст можуть
об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти
бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування
(утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для
цього відповідні органи і служби [105, с. 413]. Щодо управління майном у
ст. 143 Конституції України визначено, що тер. громади села, селища, міста
безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування
управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми
соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і
контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до
закону; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства,
організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю. Держава
може передавати органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної
власності [105, с. 413].
Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України [105, с. 382]. Український парламент свого часу
ратифікував Європейську хартію місцевого самоврядування, яка недвозначно
стверджує, що органи місцевого самоврядування в межах, встановлених законом,
мають повну свободу дій для здійснення власних ініціатив з будь-якого питання,
яке не виключене з їхньої компетенції і не віднесене до компетенції іншого
органу влади. Це повною мірою стосується і питань власності.
У Європейській хартії місцевого самоврядування значну увагу приділено питанням
фінансового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування та
формуванню місцевих бюджетів. Так, у ст. 9 визначено, що органи місцевого
самоврядування мають право в межах національної економічної політики на
володіння достатніми власними коштами, якими вони можуть вільно розпоряджатися
при здійсненні своїх функцій, і обсяг цих коштів має відповідати повноваженням,
наданим органам місцевого самоврядування чинним законодавством [66, с. 1].
В. Семчик відзначає, що законодавче регулювання – одна з форм управлінського
впливу на суспільні відносини, у тому числі щодо встановлення правового режиму
майна [197, с. 291]. Питання власності, яка перебуває у сфері управління
органів місцевого самоврядування, на даний час, окрім Конституції України
[105], реґламентуються законами “Про власність” [80], “Про передачу об’єктів
права державної та комунальної власності” [73], “Про приватизацію державного
майна” [74], “Про приватизацію невеликих державних підпр
- Киев+380960830922