розділ 2
Феномен глобалізації як ключова детермінанта трансформації
державно-управлінської системи
2.1. Глобалізаційні фактори впливу на систему державного управління
Впродовж останніх двох десятиліть домінуючим трендом планетарного розвитку
виступає глобалізація. На початку 21 століття людство переходить до кардинально
нового стану, характерними ознаками якого стають всезростаюча складність,
нестаціонарність та контраверсійність системи взаємодії і взаємозалежності
держав, націй і людей. За всіма ознаками ми стаємо свідками становлення нової
форми соціальної організації - мегасуспільства.
Глобалізація збільшує проникність кордонів, розхитує основи
національно-державного суверенітету. Зближення національних організмів
інтенсифікує взаємодію на всіх рівнях, від локального до планетарного. „В
суперечливому світі суспільних „розривів” (північ-південь, чоловіки-жінки)
найбільш фундаментальний „розрив” полягає між статичним розумінням атрибутів
національної держави і її здатністю функціонувати в умовах глобальної динаміки.
Ключовий виклик національній державі пов'язаний з її надмірною ідентифікацією
зі своїми статичними кордонами і структурами у світі, що визначається передусім
рухливістю кордонів і структур” [168, c. 18].
Поряд із вже існуючими рівнями соціальної динаміки виникають проблеми
глобального масштабу, які перетинають існуючі територіальні політичні
юрисдикції і не можуть бути успішно розв’язані не лише на національному рівні,
але й традиційними інструментами геополітики та міжнародних відносин. Завдання
нейтралізації таких загроз, як нестача продовольства, сировинних та
енергетичних ресурсів, бідність, епідемії смертельно небезпечних хвороб,
забруднення навколишнього середовища, фінансові кризи, організована злочинність
і тероризм – під силу лише спільним
колективним діям світового співтовариства в цілому.
Глобалізація приносить як величезні вигоди, так і виклики для країн світу,
особливо транзитивних та тих, що розвиваються. З одного боку, торгова та
фінансова лібералізація, приплив іноземних інвестицій, зростання обміну
інформацією та технологічними інноваціями несуть нові економічні та соціальні
можливості, з іншого – перед національними урядами постають нові
соціально-політичні та інституціональні проблеми, які мають бути розв’язані для
забезпечення справедливого розподілу вигод глобалізації. Світовий досвід
переконує, що сповна скористатись перевагами більш відкритої та інтегрованої
світосистеми здатні лише ті держави, які адаптували власні системи державного
управління до вимог глобального суспільства та створили економічні, політичні і
соціальні умови, в яких національні актори зможуть успішно конкурувати на
міжнародному рівні і використовувати свої ресурси, аби підтримати гідний рівень
життя для якомога більшої частини населення.
Траєкторія сучасних змін визначається передусім багатоаспектними та
взаємопов’язаними імперативами глобалізації. Серед основних чинників, що мають
домінуючий вплив на хід перетворень у державному управлінні національних держав
слід назвати такі:
1) економічні: стрімкий розвиток процесів транснаціоналізації економічних
зв’язків, інтеграція національних фінансових ринків, а отже становлення
глобальної економіки, поширення ринкової економічної моделі на всі регіони
світу, зменшення спроможності держав контролювати внутрішні економічні
процеси;
2) технологічні: загальносвітова інформаційно-комунікаційна революція як
базовий фактор розвитку глобалізації;
3) політико-правові:
- втрата національною державою монополії на реалізацію владних функцій, зсув у
співвідношенні повноважень з національного на транснаціональний і
субнаціональний рівні;
- розширення інституціалізованих арен політичної мобілізації, нагляду,
ухвалення рішень, що перетинають національні політичні юрисдикції; стирання
межі між зовнішньою і внутрішньою політикою держав;
- стимулювання процесу демократизації світової спільноти, утвердження
демократичних цінностей та інститутів у країнах з відмінними
соціально-політичними традиціями та реаліями, глобальний рух за прозорість і
підзвітність урядів;
- зростання впливовості розмаїтого конгломерату нових суб’єктів влади –
недержавних акторів, зокрема міжнародних організацій і режимів, регіональних
утворень, неформальних центрів прийняття світогосподарських та політичних
рішень, а також транснаціональних компаній, численних громадських організацій,
які частково чи повністю вислизають з під контролю держави і виступають як
чільні агенти змін та забезпечення суспільних послуг зі своїми, нерідко
протилежними інтересам держави імперативами діяльності; взаємозв’язок держави
та недержавних акторів стає менш владним та більш кооперативним;
- деформація територіального суверенітету націй-держав. Територіальні політичні
громади (національні, регіональні та локальні) все тісніше вплетені у мережі
транснаціональних, регіональних утворень та мережеву культуру в цілому;
4) соціально-культурні: фундаментальні зміни традиційних форм соціального
існування, розмивання групових і культурних кордонів, активізація культурного
обміну, підвищення мобільності людського капіталу, розширення меж спілкування в
усіх сферах суспільних відносин, що відбивається на формуванні нових ніш
соціальної і особистісної ідентичності, потреб, мотивів, культурно-ціннісних
орієнтацій людей.
Всі зазначені фактори є взаємопов’язаними та взаємозумовленими, діють разом та
не можуть розглядатись ізольовано один від одного. При цьому слід зазначити, що
кожен з цих чинників відображає тенденції ка
- Київ+380960830922